Друге пришестя Трампа багато чого змінило. До цього часу Путін своєю фашистською агресією проти України, міжнародного права і справедливості вже спотворив обличчя цивілізації. А знову “коронований” лідер республіканців взявся за знівечення її душі. Сформованої на фундаменті цінностей демократії та прав людини, колись зведених в абсолют саме в США. Однак відтепер ще не так давно загальновизнаний вектор прогресивного розвитку глобального соціуму немов виварюється його колишнім американським флагманом в беззмістовній балаканині та дурості. У новинних стрічках вже давно переважає домінанта одкровень з Вашингтона, Мар-а-Лаго та різних популярних місць, пов’язаних з гольф-індустрією та іншими уподобаннями “золотовласого” гаранта. Трамп примудрився надати подійній і моральній очевидності в розумінні протистояння добра і зла чималу кількість спонтанних, чужорідних трендів. Сучасний світ, завдяки зусиллям насамперед самих США – колишнього глобального гегемона, абсолютно очевидно став багатополярним: і геополітично, і ментально. А ось його інформаційна складова набула яскраво вираженого однополярного формату. Причому, мало кому доступно автентично розшифрувати весь цей бурхливий потік хитромудрих суперечливих тез, поблажливо щедро дарованих планеті творцем “більш великої Америки”. Штати перестали бути не тільки визначальною світовою силою в політичній, економічній і культурній сферах, але і навіть елементарно зрозумілою. Чому? Ніхто не відповість на це питання однозначно і вичерпно аргументовано. Незграбна еклектичність висловлювань екзальтованого мешканця Білого дому трагічно зрівняла в статусі всі можливі експертизи: професійні, банальні, дурні та будь-які інші. Сумбурна реальність Овального кабінету така, що всі вони в однаковій мірі можуть бути як помилковими, так і несподівано точними. Глибока аналітика як в адміністрації самого Трампа, так і в середовищі авторитетних зовнішніх коментаторів, нині перебуває під потужним тиском марнославства, експансивних емоцій, блукаючих цінностей, невігластва і ворожінь на кавовій гущі головного фігуранта політичного порядку денного. Визначитися не просто, і рідко хто з фахівців може похвалитися непогрішністю своїх “трампівських” вердиктів і прогнозів. Ну ось, наприклад, і моє особисте ставлення до цієї мудреної “американської мрії” несподівано підкріпилося збігом обставин…
Отож, несучи якось у руках з кухні до робочого кабінету блюдце з чашкою кави, я спіткнувся об свого собаку… Так, у моїй родині є домашній улюбленець – чарівно смішний і загалом нешкідливий, але впертий і непередбачувано сумбурний у своїй поведінці французький бульдог. Він досить розумний для органічної кооперації з людьми і правильного сприйняття своєї внутрішньогрупової ролі. Але абсолютно чужий будь-якому дресуванню або іншим скільки-небудь постійним правилам. Мої діти в захваті від собаки – адже вона дарує їм багато азартної метушні, радості спілкування і привабливого єднання з природою. До того ж, багатьом відомо, що друзі людини цієї породи дещо схожі на неприкаяних поросят з емоційно виряченими очима. Які немов забули з часів епідемії коронавірусу зняти з себе зморшкуваті захисні маски чорного кольору і норовлять безперестанку наповнювати навколишній простір своїм хрюканням, хропінням і навіть пуканням… Викликаючи цим звуковим супроводом у оточуючих напади нестримного сміху і розчулення.
А у бульдога, як зазвичай, є велика пристрасть – їжа. Ну і малюк зметикував, що чим частіше він перебуває в епіцентрі уваги, тим більше всіляких ласощів від захопленої аудиторії йому перепадає. І ось цей мініатюрний бегемотик незмінно норовить бути присутнім повсюдно в епіцентрі подій і неодмінно бовтатися під ногами або лежати на шляху руху всіх домочадців. Така собі цілком успішна, судячи з щільності тіла і кількості складок на шиї песика, політика корисливого собачого популізму… І тут, як виявилося, складно було уникнути настирливих асоціацій. Навіть поверхневі логічні маніпуляції майже неминуче зводять усі аналогії бульдожих звичок, які спонтанно рояться в голові, до одного максимально яскравого образу схожого типажу. Фігуранту, який буквально переповнив собою в останні півроку світовий інформаційний простір – Дональду Трампу…
Його унікальний епатаж презентує себе досить переконливо, залишаючи без діла і безсилих критиків, і безликих підлесників. За водоспадом суперечливих слів – від нинішнього мешканця Білого дому мінімум допомоги Україні, конструктиву в міжнародній політиці і реального позитиву для американської демократії. Та й совісті в різноманітних вчинках – теж. А вельми вагома шкода жертві російської агресії мрійником про Нобелівську премію і райські кущі вже завдавалася і неодноразово: від моральної та іміджевої до фінансової та військово-ресурсної. При цьому лаяти вашингтонського гаранта майже так само марно, як і мого згаданого норовистого “французика” – через абсолютну несприйнятливість обох цих істот до об’єктивних аргументів. До того ж, про сумнівні пригоди Трампа на нивах політики, інтелекту та моральності повсюдно вже багато разів говорили – переговорили…
Але, як з’ясовується, якщо затиснути ніс і закрити очі, будь-яким смородом можна знехтувати. Ось і за твердженням безлічі ортодоксальних шанувальників Трампа, незграбне сучасне поєднання трампізму і путінізму здатне відтворити хоч якісь не катастрофічні плоди в історичному процесі. Звичайно, остаточно інтенсифіковане Анкориджем політичне лихо цілком має місце вже зараз, і його розростання в перспективі видається найбільш очевидним розвитком подій. Але яким чином цей союз хижих амбіцій може породити хоч якесь навіть ілюзорне благо?
Слід зауважити, що Трамп, звичайно, ситуативно може свідомо або випадково реально допомогти Україні в окремих аспектах протистояння з Росією. Тому є якийсь незначний шанс на те, що регулярні оптимістичні інсайди та прогнози шановного журналіста Дмитра Гордона, які облагороджують американського лідера, нарешті влучать у ціль. Сподіваюся, що в цьому контексті мало хто при здоровому глузді вважатиме комерційну реалізацію американської зброї європейським партнерам України актом благодійності – просто вельми цинічний американський бізнес і нічого більше. Немає в цьому ніякого дієвого співчуття невинним жертвам і принципової підтримки боротьби з російським нацизмом. Платна “допомога” – це майже грабіж, чи не так? З боку нинішнього американського монарха будь-яка поблажливість щодо України просто об’єктивно не може бути актом безкорисливої справедливості. Бо ця високопоставлена і резонансна особистість не є гідною, чесною або елементарно порядною людиною. Хоча, можливо, особисто мене батьки так і не навчили відрізняти погане від хорошого… Для “Дональда Фредовича” просто не існує ціннісних орієнтирів, що знаходяться за межами його захопленого самоспоглядання, особистого звеличення і прагнення до вигоди. Численні юридично кваліфіковані факти комерційних махінацій і фінансових зловживань, посягань на конституційні засади США, сексуальних домагань різного характеру і неетичної поведінки, нігілізму і цинічних вигадок, махрової безграмотності, передвиборчої брехні і абсурдних політичних заяв, безвідповідальних банкрутств і огидних зрад у бізнесі та особистому житті. До речі. Невже з огляду на нестримну неосвіченість, хворобливе самолюбство, цинізм і схильність до сексуального харассменту Трампа, можна припустити, що він дійсно перебував осторонь від сутенерського “проекту” свого колишнього близького друга Джеффрі Епштейна? “Я Вас благаю!”, – як кажуть в Одесі… Додамо до перерахованого істотний внесок у руйнування світового порядку, міжнародного права і провідної геополітичної ролі США. А також феєричні дурниці про Канаду, Гренландію, Панаму, Мексику, Венесуелу, Україну і, звичайно, воєнізовані акції проти великих американських міст “демократичного поясу”. Так, двічі став президентом – але це аж ніяк не свідчення облагородження Трампа народною довірою, а зневажливий вирок сучасному періоду еволюції соціальної свідомості. Нині негідники, маніпулятори та махрові егоїсти цілком собі в фаворі чи не скрізь. Пробіжіться, будь ласка, по політичній карті світу і спробуйте знайти хоча б дюжину національних і, тим більше, глобальних політичних лідерів, які відрізняються кришталевою чесністю та справжнім альтруїзмом. Деструктивному засиллю егоцентричного популізму в світі поки що, з часом неочевидним успіхом, здатні протидіяти тільки усталені в розвинених країнах демократичні механізми та інститути.
Трамп багато, плутано і суперечливо говорить про Україну і Росію, перемежовуючи логічні або безглузді агресивні випади в різні боки з відверто невиразними і боягузливими відступами. З чим це пов’язано? Нерозуміння, деменція, відсутність інформації, дефіцит грамотних радників? Все може бути, хоча саме США найменше можна запідозрити в аналітичному і розвідувальному голоді. Але все ж таки видається, що перераховані обставини не можуть бути в зазначеному контексті вирішальними. Здається, що “ділок” просто не в змозі зрозуміло зважити всі супутні фактори, вихідні ефекти і результуючим підсумком усвідомити свої персональні вигоди. Тому, будучи дезорієнтованим і абсолютно байдужим до здорового глузду і кваліфікованих консультацій, Трамп часто інтуїтивно зупиняється на форматі максимально можливої монетизації своєї невизначеності. І робить заяви, що відрізняються не конструктивізмом, а нехай і непрохідною дурістю, але глобальним резонансом. Це якимось неймовірним чином збільшує капіталізацію геополітичного бренду “Дональд Трамп”. Дозволяючи самому бенефіціару і його MAGA-оточенню надзвичайно ефективно комерційно і політично реалізовувати без будь-яких зобов’язань майже усі прояви власника Овального кабінету. У вигляді всіляких мемкоінів, різноманітного іменного мерчу, а також гігантської позитивної і негативної популярності нинішнього президента США, його корупційної прихильності і можливості “доступу до тіла”.
У цьому сенсі гравітаційне тяжіння путінської чорної діри середньовічного божевілля відкриває для Трампа небачені можливості для ефективного і маловитратного інвестування в саму себе моральної порожнечі і руйнівного холоду. Які породжуються безкарною кровожерливістю російської тоталітарної диктатури і розростається “осі зла” . Трампівські розгойдування на гойдалці політичної незрозумілості в діапазоні від “я незадоволений Путіним” – до “Україна сама винна”, через посередництво етапів “я подзвоню Володимиру” і “даю останні два тижні до введення санкцій”, загрожують американському президенту в середньостроковій перспективі лише вкрай незначними витратами. Нікчемними зміщеннями в “тефлонових” реакціях республіканських виборців. А такі неприємні обставини “успішний бізнесмен і політик” традиційно схильний з огидою ігнорувати. Наповнюючи попутно згадану чорну діру московського безчасся безладною метушнею самозамилування і передчуттям безпрограшної комерційної ефективності будь-яких своїх недолугостей. Такий “горизонт подій” не відрізняється проривними інноваціями і не обіцяє скільки-небудь істотної зміни траєкторії самовизначення найвпливовішої людини планети. Тим більше, що й порожні щурячі очі Путіна, які наповнюють собою динаміку політичної деградації світу, улесливо відбивають для Трампа мотив просторово-часових вигадок: “це не моя війна; якби я був президентом, її б не було”.
Не доводиться дивуватися і новітнім породженням трампівського генія: Міністерство війни, припинення співпраці з Європою у сфері боротьби з російською дезінформацією, припинення фінансування програм навчання та оснащення збройних сил країн Східної Європи, симптоматичне мовчання Білого дому про чергові злодіяння орків в Україні, а також невиразне мукання з питання вторгнення в Польщу російських дронів, помпезно молитовне привітання з недавнім днем народження брехливого диктатора Лукашенка і відновлення авіасполучення та повних дипломатичних відносин з Білоруссю, неадекватно егоїстична поведінка у Віндзорському замку … Підозрюю, що ряд відомих українських патріотичних блогерів зможуть витіюватими риторичними виливами палко виправдати всі ці кричущі попередні і очевидно неминучі майбутні вибрики “красеня” з Мар-а-Лаго. Однак здається, що якби аналог Трампа в реальному втіленні саги Джоан Роулінг, не дай Бог, опинився на місці Гаррі Поттера, він, безсумнівно, уклав би “вигідну угоду” з Розподільним капелюхом, щоб не тільки потрапити в Слізерін, але й відразу зайняти місце Волан-де-Морта.
Чи означає все згадане те, що Україні не слід або марно взаємодіяти з найсумнівнішим президентом США за всю їхню історію? Ні, звичайно. Ефект неминучої даності незаперечний. Працювати необхідно з тим “матеріалом”, який є в наявності. Доведеться підлизуватися, лестити, прощати образи, переконувати і сподіватися на просвітлення у свідомості примітивного “вашингтонського торговця”. Але єдине, що точно не потрібно українським лідерам думок – брехати самим собі і пудрити мізки багатостраждальній і заслуговуючій правди національній аудиторії. Трамп – світоглядно чи не однопорядкове з Путіним соціально-політичне явище. Яке, щоправда, все ж істотно відрізняється від божевільного кремлівського сидільця вкрай сумним для Фредовича демократичним механізмом набуття і обмеження влади в Америці. Схилити Трампа на бік добра і справедливості, як мені здається, просто неможливо. Сентименти і мораль його зовсім не турбують. Привернути його увагу можна тільки угодами з ірраціонально масштабним і швидким значенням вигоди. Йому потрібні доходи і придбання, обов’язково – персональні, але дуже добре – якщо ще й з супутніми резонансними соціальними наслідками. У зв’язку з цим, навіть Нобелівський комітет і Папа Римський могли б посприяти більш адекватному ставленню Трампа до російської агресії, чітко накресливши йому дорожню карту, відповідно, до омріяної премії і райських перспектив. У подібних обставинах, можливо, орієнтуючись на благотворну, але щедро винагороджувану мету, як ослик на морквину, він в Україні буде прагнути не до зовнішньої імітації результату (умиротворення агресора), а до справедливого підсумку. Але не як до усвідомленої необхідності, а як до неминучої плати за жадані придбання. Таким чином, з американським гарантом потрібно поводитися як з банальним торговцем з одеського “Привозу”, який зважує товар, якщо не на око, то на “підкручених” вагах. Тому важливо, щоб потенційних вигод від “добра” цей політичний комерсант очікував більше, ніж від “зла”.
Трамп, як відомо, жадає не тільки Нобелівську премію, тепле місце в Раю і гроші, але й лаври історично найкращого американського президента з перспективою третього терміну, та й глобальніше – “Пупа Землі”. Позитивно, що більша частина цих цінностей знаходиться поза межами тяжіння путінської темряви. Тому важливо, щоб американська та міжнародна громадська думка незмінно була на боці України. Це вимагає величезних медійних, політичних, соціально-економічних і військових зусиль і від України, і від цивілізованої частини людства. Тільки в цьому випадку, через призму специфіки американської демократії і системи стримувань і противаг, нестримно владолюбний і марнославний “дон Дональд” змушений буде гидливо підлаштовуватися під ненависне наполегливе народовладдя. Він традиційно боягузливо приєднується до сильних переможців, привласнюючи собі їхні лаври. Та годі – нехай бавиться. Аби тільки настав справедливий мир і припинилися масові смерті.
На жаль, супутнім ефектом витіюватого розвитку лібералізму, з найчастіше хибно розпізнаваним розумінням свободи, стало агресивне культивування пихатої фриківської культури. Яка на поточному турбулентному витку соціальної еволюції під гаслами інклюзивності претендує на ментальне домінування. Така тенденція аж ніяк не конструктивно взяла гору практично у всіх сферах соціального життя, неабияк деформувавши і навіть звернувши їх прогрес назад. Щось подібне не оминуло і політичну сферу. І на поверхню соціально-політичних процесів по всьому світу останні десятиліття рясно спливли всілякі маніпулятори, популісти і просто неадеквати, здатні прикувати до себе увагу громадськості, що бажає видовищ. Скинувши лушпиння надмірної упередженості “про велич США”, слід визнати, що саме Дональду Трампу довелося стати найвидатнішим політичним фриком в історії цивілізації. Ідеологічно “розслаблені” та безмірно толерантні американські демократи самі породили собі химерного “могильника”. Який ні світоглядом, ні поведінкою абсолютно не схожий з авторитетними президентами-республіканцями минулого. Американський спосіб життя по вуха поринув у периферійний порядок денний і розчинився в яскравих, але безглуздих спецефектах голлівудського зразка. Нестандартність стала критерієм нової нормальності, неадекватність – осередком загальної уваги. Навіть фашизм тепер не такий вже й жахливий… У результаті, у США – головному світовому виробнику впливових культурних трендів, з’явився світові Дональд Трамп. Як цілком логічний наслідок культурних трансформацій
У цьому контексті, на жаль, слід констатувати, що в поточній парадигмі лукавого смислового зазеркалля в соціальній ментальності, главою будь-якої держави (навіть такої, як Сполучені Штати) може бути чи не будь-хто. Інтелект і професіоналізм, як ми переконуємося, тут абсолютно не обов’язкові, а PR – всевладний… Та хоча б і той самий бульдог! Спостерігаючи драматичні тенденції видозміни сучасного світоустрою, стає очевидним, що людство безповоротно втрачає щось визначальне для себе. Безпосередність, щирість, природна справедливість, відданість і воля – цінності, які нині наполегливо списуються в історичний утиль. Такі якості, що органічно відрізняють тих же представників фауни, все менше стають притаманними людям. І тому чарівний пес, у супроводі грамотних радників і за сприяння штучного інтелекту, цілком може бути набагато ефективнішим і гуманнішим соціальним лідером, ніж будь-який брехливий, дурний і егоїстичний популіст. Це, звичайно, – сумний жарт, але в ньому, як зазвичай, – не так вже й багато фарсу…
Джерело: OBOZ.UA