Схоже, Путін цього разу сказав правду.
Точніше, напівправду.
І мав для цього підстави.
Нагадаю, спілкуючись із журналістами на т.зв. “Валдайському форумі” В.В.Путін (чи той персонаж, що фігурує під цим прізвищем – наразі неважливо) заявив. що Росія не нападатиме на держави-члени НАТО. Він стверджує, що еліти у Європі “нагнітають істерію” і намагаються переконати свої суспільства, що росіяни мають намір напасти на них: “Виявляється, війна з росіянами мало не на порозі. Повторюють цю нісенітницю, цю мантру знов і знов. Чесно скажу: дивлюся іноді, що говорять, і думаю: “Ну вони ж не можуть у це вірити. Вони ж не можуть вірити в те, що кажуть, ніби РФ збирається напасти на НАТО. У це повірити неможливо…” Угамуйтеся, спіть спокійно, займіться нарешті своїми проблемами. Подивіться, що відбувається на вулицях європейських міст, що коїться з економікою, промисловістю, з європейською культурою й ідентичністю, з величезними боргами і кризою систем соціального забезпечення, яка наростає”, – сказав головний кремлівський чекіст.
І ці слова, як на мене, дійсно є напівправдою.
Адже минулі три з половиною роки наочно засвідчили геополітичну слабкість НАТО як військово-політичного союзу. Навіть тоді, коли виникають прямі загрози йому. Згадаймо, як страшенно довго “телилися” провідні члени Альянсу перед тим, як надати – не словом, а ділом! – допомогу Україні. А от Австралія без довгих розмов уже у квітні 2022 року почала перекидати майже сотню бойових машин Bushmaster, які зіграли значну роль у контрнаступі під Харковом і у боях за Бахмут. Без гучного шуму до України і потім перекидалися десятки Bushmaster. А у 2025 році та ж Австралія, попри невдоволення адміністрації Трампа, почала передачу Україні півсотні танків M1 Abrams (нагадаю, США передали тільки 31 такий танк). Ну, а європейські держави-члени НАТО (за винятком Польщі) довго створювали різноманітні “танкові”, “авіаційні” й інші коаліції, щоби передати ЗСУ не надто значну кількість танків і літаків F-16; усе це приходило на фронт із великим запізненням.
Ясна річ, без цієї зброї Україна не змогла б довго чинити ефективний опір Росії і змушена була б, очевидно, погодитися на анексію п’ятої частини своєї території, проте у разі швидкого надходження необхідного озброєння та боєприпасів і дозволу бити по об’єктах у глибині РФ війська агресора відкотилися б до Криму та Мелітополя, а то й далі. Що ж стосується погрози Кремля застосувати ядерну зброю, то навряд чи її хтось справді здійснив би, маючи біля 30 працюючих ядерних реакторів лише на європейській частині РФ.
Та годі про минуле. Що маємо сьогодні? За компетентним свідченням генерала Кривоноса, більшість західних виробників зброї не зробили висновків із російсько-української війни, не керуються її досвідом. Це перше. А друге – виробництво озброєння у більшості європейських держав НАТО розвивається надто повільно, а зброї цієї надто мало. На перший погляд, сприятлива ситуація для широкомасштабного нападу. Але ж Велика Британія та Франція – це ядерні держави, здатні перетворити Москву та Петербург (і не лише їх) на радіоактивні руїни, а авіація та флот Альянсу (навіть без США) за всіх обставин значно перевищують те, що здатен виставити Кремль. Отож значно вигіднішим за цих обставин видається гібридна війна, вже успішно випробувана росіянами у Грузії та на Донбасі і в Криму, а зараз розгорнута (ще далеко не на повні силу) проти держав-членів Альянсу. Нагадаю. що така війна передбачає воєнно-політичні дії ззовні та політичні підривні акції зсередини. У Грузії поєднання таких чинників мало наслідком встановлення диктатури російського олігарха Бориса Іванішвілі, який “для тубільців” зветься Бідзіною, та відмову від євроінтеграції й розворот у бік Москви. В Україні після 2014 року фактом стало фактичне визнання владою російського статусу Криму й ОРДЛО – з масовими поїздками українців на відпочинок до Євпаторії та Ялти, з практично вільним переміщення з “ЛНР” і “ДНР” до “материкової” України тощо. А в ЄС і НАТО спершу Угорщина, потім Словаччина, а тепер, схоже, й Чехія де-факто перетворилися на союзників РФ і її “п’яту колону” всередині зазначених структур Заходу – що впадає в око, цілком конституційним шляхом; у ФРН же прокремлівські сили набувають усе більшого впливу. Втім, 1933-го року Адольф Гітлер став канцлером Німеччини у суворій відповідності до демократичної Ваймарської конституції, щоправда, “підпертої” діями штурмовиків, хоча і його опоненти – соціал-демократи на комуністи – теж мали свої потужні воєнізовані формування… Наразі вступ України до Євросоюзу та НАТО надійно заблокований, ба більше – фінансова допомога з боку ЄС мінімізована внаслідок дій союзників РФ у цих структурах.
Хоча будь-якій притомній людині зрозуміло, що падіння України та її окупація росіянами створять “колективному Путіну” (який становить більшість населення РФ) спокусу використати грубу силу для завоювання Європи…
Зовнішні ж воєнно-політичні дії в Україні здійснювалися, за тодішнім висловом Путіна, “ввічливими зеленими чоловічками”, до яких Кремль начебто не мав жодного стосунку. Зараз ця місія передана “невідомим” операторам дронів, які паралізують роботу аеропортів, спричиняючи багатомільйонні збитки, здійснюють розвідку військових об’єктів і вселяють почуття непевності у свідомість мільйонів і мільйонів європейців. А далі цілком імовірною можуть стати “стихійні народні заворушення” у тих чи інших регіонах європейських держав і поява там “Нарвської народної республіки”, “Латгальської народної республіки” чи навіть “Грумантської народної республіки” на Шпіцбергені – зі своїми “народною міліцією”, “народними органами влади”, “народними судами” тощо. Ну, а далі “російські військові-відпускники”, як було на Донбасі, посилять потенціал цих “республік”. І жодної агресії з боку РФ!
При цьому ані 4-та, ані – тим більше! – 5-та стаття Статуту НАТО мають усі шанси не бути втіленими внаслідок блокування фактичними союзниками РФ всередині Альянсу. Ба, навіть затягування у часі реалізації принципу спільної оборони закріпить позиції російських маріонеток з “народних республік”.
Загальна ж мета Кремля, оприлюднена у грудні 2021 року, ніким не скасована – змусити Альянс відступити до меж середини 1990-х, віддавши всі інші держави під вплив Росії, а то й повний контроль з її боку. Ясна річ, без масштабних воєнних дій досягнення цієї мети виглядає значно привабливішим – Москва одержить неушкоджені матеріальні ресурси та збереже чимало ресурсів людських, які працюватимуть на неї, на “велич Росії”. Тільки капосні скандинави заважають нині, мабуть, найбільше, не випадково Путін так на них визвірився, спілкуючись із журналістами на Валдайському форумі…
А загалом, головний “кремлівський чекіст”, хто б не фігурував у його ролі, має бути задоволеним: західні мас-медіа більше переймаються фейковими “стражданнями” Грети Тунберг в ізраїльських “катівнях”, аніж загибеллю цілих сімей унаслідок ракетних ударів по Україні. Тож у разі гібридної війни проти ЄС і НАТО, найшвидше, відбуватиметься те саме чи майже те саме. А головне – Путін щиро переконаний – і він це засвідчив на Валдаї – що Західна Європа геть згнила, що вона втрачає ідентичність, що її економіка й культура у занепаді, а Центрально-Східна Європа (колишні країни Варшавського договору) все більше прагне повернутися під оруду Москви, одержавши навзамін дешеві енергоносії. Як бачимо, остання оцінка, принаймні, щодо деяких держав, цілком правдива.
Тому пряма широкомасштабна агресія проти Заходу Москві справді не потрібна – якщо нічого не зміниться, “колективний Путін” має значні шанси досягти, хоча би частково, своєї мети без неї.
Джерело: OBOZ.UA