У Центральній Європі вкотре з’явився привид ревізії курсу – на цей раз у Празі. Правий популіст Андрей Бабіш, якого називають “чеським Трампом”, та його партія ANO перемогли на парламентських виборах, які відбулися 3-4 жовтня, граючи на втомі виборців від війни, цін і Брюсселя. Голосування ризикує перетворити Чехію на ще один головний біль для ЄС.
ANO значно випередила опонентів, отримавши 35 відсотків. Для порівняння, керівна правоцентристська коаліція прем’єр-міністра Фіали мала близько 23 відсотків. Бабіш уже обіцяє скоротити підтримку України, оскаржити збільшення військових витрат НАТО та протистояти Брюсселю. Після оголошення результатів лідер ANO вже заявив, що Україна поки що не готова до вступу до ЄС. Іронія моменту в тому, що саме Чехія, котра прийняла найбільше українських біженців на душу населення в ЄС і була одним із флагманів підтримки Києва, тепер ризикує очолити табір “втомлених” від війни. Таким чином, Україна може втратити одного з найпослідовніших партнерів у питанні озброєнь, ЄС – ще один голос на користь санкцій, а НАТО – важливий місток між Балтією і Балканами.
На тлі падіння довіри до Брюсселя та економічного розчарування чеське суспільство легко піймали на гачок риторики “навіщо допомагати Україні, якщо самим важко”. Ця теза – проста, але політично руйнівна. Саме через неї Бабіш став символом нового європейського популізму: не настільки проросійського, як Орбан чи Фіцо, але достатнього, щоб розхитати спільну лінію Заходу. І якщо раніше Прага була прикладом, як маленька країна може впливати на велику війну, чого варта ініціатива щодо постачання снарядів для України, то тепер вона ризикує показати протилежне – як втома може вплинути на війну більше, ніж зброя.
Чехія за Бабіша не стане відверто та відкрито проросійською. Але вона точно стане байдужою, чого і прагне Кремль від Європи. І це гірше. Бо байдужість розкладає солідарність швидше, ніж будь-який ультиматум Путіна.
Про те, які наслідки для України та Європи матиме перемога партії ANO та її лідера – Андрея Бабіша, – у матеріалі OBOZ.UA
Хто такий Бабіш?
Прем’єр країни Петр Фіала ще перед виборами попереджав: голосування визначить, “залишиться республіка частиною Заходу чи дрейфуватиме на Схід”. Формула точна – Чехія опинилася на межі. Популіст Бабіш майстерно поєднав меседжі соціальної турботи з антиелітарною риторикою і критикою допомоги Україні. Його партія ANO не декларує відкрито проросійських симпатій, проте небезпечно балансує між прагматизмом і умиротворенням Кремля – у стилі словацького прем’єра Фіцо.
Бабіш – не типовий політик. Це мільярдер, який перетворив бізнес на партію, а партію – на бізнес-проєкт. Його Agrofert контролює десятки підприємств і медіа, створюючи замкнений цикл впливу – виробництво, інформація, політика. Він любить говорити не про ідеї, а про гроші, не про принципи, а про “здоровий глузд”. Його виборці – це ті, хто втомився від високих цін, війни, Брюсселя та моральних лекцій про “цінності”. Саме ця втома і стала його політичним капіталом.
Бабіш не приховує своєї недовіри до ЄС: критикує “брюссельську бюрократію”, виступає проти запровадження євро, ставить під сумнів “зелений курс” і спекулює на темі “надмірної допомоги Україні”. Його головний меседж простий – “чеські гроші мають залишатися для чехів”. За цією формулою криється ідеологія нового егоїзму, яку Москва тільки вітає. Паралелі з Дональдом Трампом очевидні: антиелітна риторика, самопіар, зневага до “старої політики”, демонстративна грубість і безкомпромісність.
Політично він близький до Орбана й Фіцо, хоча не такий відвертий у риториці. Бабіш – це Орбан із людським обличчям, який не заперечує НАТО, але готовий домовлятися з будь-ким, якщо це зменшить ціни на газ. І це небезпечніше, ніж пряме проросійство: бо прагматизм без цінностей завжди закінчується залежністю.
Виборча стратегія Бабіша була побудована на трьох елементах – втома, страх і ностальгія. Втома від війни, страх перед майбутнім, ностальгія за часами стабільності, навіть якщо вона була ілюзією.
Чехія, як і більшість європейських держав, переживає економічну турбулентність. Зростання цін, невдоволення тарифами, міграційні хвилі – усе це Бабіш майстерно перетворює на аргументи проти уряду Фіали. Його меседж простий: “Чому ми платимо за війну, яка не наша?” Саме тут починається небезпечна зона. Не тому, що Бабіш прямо підтримує Москву, а тому, що він легалізує її наратив – “не втручайтесь, думайте про себе”. І коли популізм поміщає цю позицію в обгортку соціальної турботи, вона виглядає людяною.
“Чеські гроші для чеських громадян” – звучить невинно, але політично це удар по солідарності Заходу. Додаємо сюди системну дезінформацію – і маємо суміш, яку Кремль експортує в кожну європейську демократію, допомагаючи перемагати таким, як Бабіш.
Тривожна перспектива коаліції
Бабіш, ймовірно, не зможе отримати більшість у 200-місній нижній палаті, а це означає, що йому знадобиться підтримка для формування уряду. Усі основні партії країни виключили співпрацю з Бабішем після виборів, не залишаючи йому іншого вибору, окрім як звернутися до більш екстремальних варіантів.
Його ймовірними партнерами є правопопулістська партія “Автомобілісти за себе” та ультраправа, євроскептична партія “Свобода та пряма демократія” (SPD). Така перспектива налякала як аналітиків, так і політичних опонентів. По-перше, ANO, SPD та “Автомобілісти” входять до групи ультраправої “Патріоти Європи” в Європейському парламенті, яка активно виступає проти будь-яких проукраїнських ініціатив. По-друге, ультраправа партія SPD, очільник якої політик японсько-ческого походження Окамура публічно виступав проти будь-якої допомоги. А це означає, що у своїй зовнішньополітичній програмі Бабіш змушений буде врахувати ці погляди, що для України не несе нічого гарного.
Союз Орбан–Фіцо–Бабіш
Ідеологічно Бабіш не радикал. Але його прагматизм робить його зручним союзником для Орбана і Фіцо. Формується умовна “вісь спротиву” – Будапешт, Братислава, Прага. Усі троє апелюють до “національного інтересу”, розмиваючи межу між нейтралітетом і байдужістю.
Орбан давно перетворив антиєвропейську риторику на політичний капітал, Фіцо зробив із неї основу свого повернення, а Бабіш іде тим самим шляхом. Разом вони можуть створити потужний центр впливу в Центральній Європі, який блокуватиме санкції, військові рішення ЄС і зміцнення співпраці з Україною. Для Москви це ідеальний сценарій — створити “санітарний кордон байдужості” між Берліном і Варшавою. Плюс лише в одному – Бабіш не фанатик, а бухгалтер. І якщо завтра його баланс зміниться, він першим вийде з цієї гри.
Наслідки для України: менше зброї, більше “миротворчості”
Бабіш та його партія ANO відкрито не на боці Росії… але набагато більше схиляється до Росії, а не до України. Бабіш вже пообіцяв зменшити підтримку України та особливо критикував празьку ініціативу щодо боєприпасів, яка постачає мільйони снарядів українцям, і пообіцяв скасувати її, запропонувавши НАТО реалізувати цю схему замість цього, що створить проміжки у ланцюгах постачання, особливо якщо інші партнери не компенсують брак швидко. Його риторика “досить витрат на чужу війну” вже стала зручним гаслом для тих, хто хоче політичного виходу з війни без перемоги. Такі меседжі не лише послаблюють підтримку Києва, а й формують нову норму – байдужість до агресії, замасковану під “турботу про власних громадян”.
Перемога Бабіша може змістити баланс терезів Центральної Європи з Брюсселя та спрямувати європейські настрої щодо України. Сусідня Словаччина схиляється до Москви, тоді як Австрія має темні зв’язки з Росією, а Угорщина найбільше симпатизувала Кремлю протягом років війни.
Дипломатично Чехія може перейти у “пасивну фазу”: менше ініціатив у ЄС, менше тиску на Росію, менше рішучості в санкціях. Замість твердої позиції з’явиться м’яке формулювання – “мир через переговори”. Це – перевірений рецепт Кремля, який завжди пропонує переговори після кожної окупації. Ризики очевидні: зниження військової допомоги, ослаблення санкційного тиску, демобілізація громадської думки. І найгірше – інформаційна капітуляція, коли у чеському медіапросторі дедалі голосніше лунають тези про “даремність війни” й “корупцію в Україні”.
Чи буде Чехія новою Словаччиною і фактори, які можуть пом’якшити ризики
Словацький сценарій щодо питання підтримки України виглядає для Праги цілком реалістичним. Почати можна з “перегляду пріоритетів”, потім “пауз у військовій допомозі”, а далі – “перенесення акцентів на дипломатію”. Усе це вже звучить знайомо.
Так, сьогодні Чехія – активний союзник України, але якщо парламент і уряд опиняться під контролем ANO, баланс може швидко зникнути. У Чехії може з’явитися подвійна зовнішня політика: формально проєвропейська, фактично – ізольована. Для НАТО це теж тест. Чехія відігравала важливу роль у проєкті постачання боєприпасів для України. Якщо ініціатива “перейде” під альянс, то формально все залишиться на місці, але політична енергія зникне. І тоді Прага, яка ще рік тому виступала за “твердий фронт”, стане країною “тихого нейтралітету”.
У то й же час, на відміну від Словаччини, де Фіцо вдалося провести на посаду президента свого давнього соратника Петера Пеллегріні, який сприяє його урядовій політиці, то від чинного президента Чеської Республіки Петра Павла такого сприяння очікувати не доводиться. Його позиція чітко проєвропейська й проукраїнська. Колишній генерал НАТО, він уже заявив, що не призначатиме міністрів, які сумніваються в членстві країни в ЄС чи Альянсі. Це формальний, але важливий запобіжник від різкої зміни зовнішнього курсу Чехії.
Наслідки для Європи: нова тріщина в єдності
Перемога Бабіша може означати появу нового популістського вектора у Центральній Європі. Йдеться не лише про Чехію – це сигнал для всіх, хто втомився від складних рішень і прагне простих гасел. ЄС отримає ще одну країну, готову блокувати рішення щодо міграції, клімату, оборони чи санкцій. Кількість “малих Орбанів” у Союзі зростатиме, а це – головний жах Брюсселя: фрагментація, вето, нескінченні компроміси. Якщо Прага почне грати у “власну гру”, європейська архітектура безпеки посиплеться зсередини.
Європейська солідарність із Україною може ослабнути. Коли навіть один член ЄС блокує рішення, консенсус стає недосяжним. І якщо Чехія, досі один із лідерів допомоги Києву, раптом “займе паузу”, це створить психологічний ефект доміно.
А ще – конфлікти з Брюсселем. Бабіш має давню історію суперечок із Єврокомісією через субсидії та конфлікт інтересів. І якщо він повернеться у владу, то це означатиме чергове протистояння Праги з європейськими інституціями. А будь-який розкол усередині ЄС – це завжди плюс для Москви.
Як Росія може скористатися
Москва не потребує від Бабіша відкритих заяв про “дружбу”. Їй достатньо, щоб Чехія почала говорити про “мир”, а не про підтримку України. Російська пропаганда вже давно тестує чеське суспільство через TikTok, анонімні телеграм-канали, псевдоекспертів і “економічні аргументи”. Головний меседж – “війна занадто дорога для Європи”. І тут ANO стає ідеальним ретранслятором: без прямої співпраці, але з політичним резонансом. Російська дезінформація в Чехії працює не через фейки, а через втомлених людей. Їх не потрібно переконувати, що Україна “погана”. Достатньо переконати, що “все складно”.
За оцінками чеських аналітиків, щомісяця в інформаційному полі циркулює до 5 тисяч проросійських матеріалів. Їхня мета – не перемогти, а розмити межі між правдою і брехнею. Якщо новий уряд зменшить фінансування програм боротьби з дезінформацією, російські медіа-мережі отримають прямий простір для впливу. І тоді Чехія – ще вчора центр підтримки України – ризикує перетворитися на полігон для “гібридних тестів” Кремля. Втім, чеське громадянське суспільство не здається. Саме активність журналістів, аналітиків і ветеранів, які пройшли український фронт, стримує остаточний дрейф. Поки що.
Кремль може використати кілька напрямів впливу:
Енергетика: якщо уряд ANO виступить проти “зеленого курсу”, Росія отримає можливість нав’язати ідею повернення до “дешевих енергоносіїв”.
Економічний вплив: Бабіш – олігарх зі скандальною історією зловживань єврофондами. Для Москви це поле для непрямих домовленостей і “сірих схем”.
Угорський сценарій, де бізнес і політика зливаються у спільний інтерес, може повторитися й у Празі. Якщо ANO шукатиме фінансування під соціальні обіцянки, російські гроші знайдуть шлях.
Поступова формула Кремля проста – створити у ЄС “вісь скептиків”: Орбан у Будапешті, Фіцо у Братиславі, Бабіш у Празі. Три країни, які можуть блокувати будь-яке рішення, що стосується України чи санкцій. Навіть одна така країна здатна паралізувати механізми ЄС. А три – це вже політична стратегія. І Кремль її бачить як довгострокову інвестицію: у втомлену Європу, де страх перед рецесією сильніший за страх перед Путіним.
Допомога Україні під загрозою, як і становище українців у Чехії
Бабіш зіграв на економічних проблемах і темі мігрантів. І тут, на жаль, можемо отримати історію, подібну до польської: коли новообраний президент Навроцький почав скорочувати допомогу українцям. Є ризик, що Чехія піде цим шляхом. Із позитивного – партія “Досить” до парламенту не пройшла, а СПД втратила позиції – замість двадцяти депутатів має лише п’ятнадцять. Це важливий сигнал, у тому числі для самого Андрея Бабіша: проросійські сили в Чехії не є популярними. А ці рухи були не просто антиєвропейськими – вони активно просували російські наративи. За партію “Досить” російські пропагандисти, як повідомляють, працювали буквально “квадратно-гніздовим методом”, заливаючи соціальні мережі величезними інформаційними ресурсами. Ці партії відкрито виступали проти ЄС і НАТО – фактично з антиконституційними гаслами – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив директор центру прикладних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
На думку експерта, варто врахувати, що в Бабіша значні бізнес-інтереси, зокрема й у Європі. Він напряму залежить від європейських дотацій, зокрема аграрних. І цей фактор створює потужний важіль впливу на нього. Аргумент “Росія дасть більше грошей” тут не працює: санкції роблять будь-які контакти токсичними, а для власника великого бізнесу це ризики не лише фінансові, а й кримінальні. Уже є прецеденти, коли європейські бізнесмени отримували реальні строки за порушення санкцій проти Росії. Тож Бабішу це нецікаво.
“Ще один фактор – президент Чехії цілком може відмовитися схвалювати коаліцію, якщо в ній будуть антиєвропейські сили. Безпекова тематика залишається актуальною. Саме на цьому може зіграти президент Чехії, аргументуючи необхідність снарядної допомоги Україні. Не варто забувати і про історичний контекст – травму 1968 року, радянську окупацію, пам’ять про яку в чеському суспільстві жива. Це теж стримує будь-які симпатії до Москви”, – вважає Олександр Леонов.
На його думку, у партії Бабіша багато розумних, поміркованих людей. ANO колись стартувала як ліберальна партія, і хоч нині робить реверанси вправо, у її рядах залишається значна кількість ліберально налаштованих політиків. Це може стати внутрішнім стримувальним фактором – не дати Бабішу перейти межу у співпраці з крайніми правими чи антиєвропейськими силами.
Що стосується України, то найвразливішою може стати саме “снарядна ініціатива”, вважає Леонов. Але навіть тут можливий компроміс: наприклад, НАТО офіційно перебирає координацію, а Чехія зберігає роль адміністратора або логістичного центру. Бабіш після виборів пом’якшив риторику – заявив, що питання поставок снарядів має координувати НАТО, а Чехія діятиме відповідно до спільних рішень. Тобто він шукає форму, яка дозволить “зберегти обличчя”. Формально допомога продовжується, але без політичних втрат для Бабіша.
Ще один негатив – соціальна підтримка українців у Чехії справді може постраждати, і суттєво. Це головна небезпека. Проте, попри все, Чехія навряд чи зробить різкий “угорський” розворот. Пам’ять про радянську окупацію, усвідомлення російської загрози й позиція президента стануть запобіжниками. Безпекова тема там ще довго залишатиметься у центрі уваги. Його партія загалом нагадує партії “трампійського типу” – популізм, бізнесовий прагматизм, гасла “проти системи”. І тут багато залежатиме від позиції самого Дональда Трампа та США. Якщо Вашингтон збереже підтримку України, Бабіш навряд чи ризикне йти проти течії.
“Для розуміння – подивімося на Словаччину. Там влада на словах відмовляється допомагати Україні, але військові замовлення для своїх заводів бере охоче. Прем’єр Фіцо – типовий приклад цинічного прагматизму: може позувати “другом Москви”, але коли йдеться про вигоду, діє раціонально. Те саме стосується й Чехії. Вона може офіційно зменшити обсяги допомоги, але залишиться бенефіціаром військових контрактів – ремонт, збірка техніки, підготовка персоналу тощо. Тим більше, що ЄС виділяє близько 800 мільярдів євро на розвиток оборонно-промислового комплексу. А країни НАТО мають довести свої оборонні витрати до 5% ВВП, у тому числі враховуючи допомогу Україні. Тобто Бабішу доведеться обирати: або підтримка України у межах цих програм, або прямі витрати з бюджету, що боляче вдарить по економіці. А значить, раціональні аргументи переважать. Усе залежатиме від складу коаліції. Якщо туди потрапить СПД, а президент не зможе цьому запобігти – політика може стати більш суперечливою. Якщо ж формат коаліції буде інакшим, ми побачимо інший курс, ближчий до центру”, – наголосив Олександр Леонов.
Джерело: OBOZ.UA