Через декілька днів правителю Росії Путіну виповниться 73 роки.
Коли людина доживає до такого віку, як правило, вже задумується про спадщину, яку залишить після себе, але Путін не думає про спадщину, бо він вірить у своє безсмертя.
З огляду на те, що Путін заклав конституційні гарантії своєї влади до 2036 року, ніяка конституція, чи величезні фінансові ресурси, які він зміг сконцентрувати на своїх рахунках, необмежені владні повноваження і безмежна “любов” населення до свого тирана, як він думає, не можуть гарантувати йому безсмертя, якби він цього не хотів і щоб він не робив, заради здійснення своєї мрії про безсмертя.
Можна без будь-яких сумнівів гарантувати, що Путін помре.
Правда ніхто не може чітко визначити, як це станеться – природним шляхом залишить земне життя чи в брудній канаві, як фюрер німецького народу, якого він багато у чому повторює.
Можна з великою ймовірністю прогнозувати, що Путін своє життя не закінчить природним шляхом, для нього єдиний можливий шлях завершити своє ганебне життя – на шибениці.
Якщо проаналізувати скільки прожили правителі Росії в дорадянський період, то виходить, що ніхто з них навіть не дожив до 70 років.
Петро І, на діяльність якого часто посилається нинішній правитель Росії, прожив усього 52 роки, а Олександр II, якого теж часто він згадує – 62 роки, до речі, Путін вже більше нього перебуває при владі. І варто згадати, що влада цього імператора закінчилася повстанням декабристів, чим закінчиться влада Путіна, скоро побачимо, Катерина II – 67 років, вона найбільше прожила з усіх правителів дорадянської Росії. Значна частина правителів Росії в цей період насильницьким чином закінчили своє життя, чи в результаті публічного вбивства, як протест проти самодержавства, чи від удару по голові табакеркою, як результат інтриг. Останній цар Росії Микола II теж прожив лише 50 років і був розстріляний разом з усією свою сімʼєю новою владою у Росії.
Дещо кращою була доля правителів Росії у післярадянський період, але теж не для усіх – вождь російського пролетаріату – Ленін, прожив тільки 53 роки і вмер не як революціонер, від кулі опонента, а від сифілісу. Але це не завадило тому, що його труп вже більше 100 років виставлений на публічний огляд у мавзолеї.
Колишній начальник Путіна по КДБ Андропов прожив 69 років.
Єльцин, який 1999 році несподівано передав владу маловідомому Путіну, прожив 76 років, але владу втратив, коли йому було 69 років.
І, нарешті, найбільш важлива для Путіна персона – Йосип Сталін – прожив 73 роки, з 1922 року прийшов до влади, як партійний вождь, а з 1924 року, після знищення усіх опонентів і колосального терору, одноособово правив країною, аж до 5 березня 1953 року, коли помер на державній дачі в калюжі власної сечі.
Отже, Путін, якби він цього не хотів. наближається до того дня, коли завершить своє життя, або в брудній канаві його спалять найближчі соратники, або помре в калюжі своєї сечі, після прийому “ліків”, які йому принесуть найбільш довірені особи, або ще якийсь інший спосіб придумають його колишні колеги по ФСБ.
Такий закономірний результат завершення життя тирана.
Що буде після смерті Путіна?
Це складне питання. Поки що невідомо, коли це станеться? Але, точно відомо, що це буде найбільше свято для нас, українців!
Багато хто, справедливо вважає, що поки Путін живий: ця війна не закінчиться. Але, напевне, світ не буде чекати, поки Путін природнім шляхом залишить цей світ. Хто не бачив рекомендую подивитися “Смерть Сталіна” (англ. The Death of Stalin) – британсько-французька сатирична комедія шотландського режисера італійського походження Армандо Яннуччі, про останні дні і смерть Сталіна і що відбувалося після смерті тирана. Коли дивишся цей фільм, то розумієш, чому путінська влада його заборонила.
Путін – найбільша загроза для людства, і скільки б він не сподівався на безсмертя, у його життя єдиний кінець, або в брудній канаві, як Гітлер, або в калюжі сечі, як Сталін.
Путін, мабуть це вже розуміє. Саме тому таким не цікавим, втомленим і не харизматичним він був на своєму черговому пропагандистському шоу “Валдай”. Все що він говорив і намагався позиціюнувати себе потужним політиком, виглядало як огидне видовище, в той час коли він бомбардує мирні міста і села України.
Можливо, це було його останнє пропагандистське шоу і він прощався з своїм населенням. Не можна сказати, що його з великим інтересом слухали, спеціально підібрані слухачі, але навіть вони, відверто нудьгували, а деякі відкрито спали. Для того, щоб глядачі не розбіглися і Путін не залишився в напівпустій залі, охорона Путіна замкнули двері і ніхто не міг вийти, поки він не завершить свій виступ.
Путін вагається передати владу, або хоча б почати цей процес, своєму наступнику. Головна причина у тому, що він нікому не вірить.
Широко відома історія про те, як Петро I на смертному одрі попросив грифельну дошку, написав слова: “Віддайте все …”, а потім відкинувся на подушки і незабаром спустив дух. Історики впевнені: справа не в тому, що недуга фатально перервала його на середині фрази, а в тому, що сам Петро розумів – “віддати все” не було кому.
Так і у Путіна.
Віддати владу немає кому, бо він нікому не вірить, а продовжує вірити в своє безсмертя, або що він проживе ще хоча б 150 років.
Памʼятаєте, як під час військового параду у Пекіні Путін та Сі Цзіньпін несподівано заговорили про майбутнє людського життя.
“Біотехнології безперервно розвиваються. Людські органи можна пересаджувати знову і знову. Чим довше живеш, тим молодшим стаєш – і можна навіть досягти безсмертя”, – сказав Путін через перекладача. Сі Цзіньпін відповів: “Дехто прогнозує, що в цьому столітті люди зможуть дожити до 150 років”.
Але, факт залишається фактом: максимальна зареєстрована тривалість людського життя – 122 роки, це рекорд француженки Жанни Кальман, яка померла 1997-го. За останні десятиліття довгожителі зазвичай сягають 112-117 років, але не більше. Максимальна тривалість життя не збільшилася і немає жодних доказів, що хтось зможе прожити довше ніж 120 років. А Путін в це вірить і намагається переконати у цьому й іншого тоталітарного правителя.
Сьогодні можна пересадити серце, легені, печінку, нирки, підшлункову залозу, кишечник, шкіру, кістки, клапани та рогівки.
У Британії цього року жінка вперше народила після пересадки матки. Для пацієнтів із термінальною стадією хвороби пересадка – шанс вижити. Але як спосіб продовжити життя до 150 років трансплантація не застосовується.”Трансплантація органів – це не дорога до безсмертя, – наголошує професор та голова відділу медичної етики Нью-Йоркського університету Артур Каплан. – Уявіть: нове серце і при цьому руйнується мозок. Це кошмар”, зазначає The Washington Post.
Тобто, сподіватися Путіну на безсмертя не варто. Тепер йому вже не варто сподіватися і на місце в мавзолеї, разом з Леніним, або замість нього.
Тепер у нього єдина перспектива, або смерть у брудній канаві, або смерть в калюжі сечі.
І ситуація так складається, що це вже не далека перспектива, а це питання виходить на порядок денний. Давайте згадаємо, як Ніколае Чаушеску, який правив Румунією майже чверть століття, останніми днями перед розстрілом не міг зрозуміти, чому народ повстав проти його режиму.
“Геній Карпат”, “повноводний Дунай розуму”, “творець епохи небаченого оновлення”, “джерело нашого світу”, “герой з героїв”, “працівник із працівників” – це неповний список епітетів, яких удостоївся за життя президент соціалістичної Румунії Ніколае Чаушеску від вірнопідданих журналістів. Такі оцінки на адресу головного румунського комуніста переконали його в тому, що так вважає все населення його країни.
Чаушеску до останнього не вірив, що випестуваний ним народ повстане, а армія перейде на бік повсталих. І тим більше не міг повірити, що саме армійці засудять його разом із дружиною Оленою до смерті.
Генерал Віктор Стенкулеску, якого диктатор вважав за свого друга, не тільки затримав колишнього патрона, а й зайнявся організацією трибуналу над ним. Він засідав у королівських казармах Тирговіште.
Стенкулеску відібрав трьох десантників із сотні військових, які бажали виконати вирок суду. По Чаушеску та його дружині стріляли не тільки добровольці із розстрільної команди, а й солдати з бронетранспортерів, що стояли у дворі казарм. Такою сильною була ненависть до верховного правителя держави. Чаушеску всього за декілька днів втратив не тільки владу, але й життя. Путін, напевне, памʼятає трагічний кінець не тільки Чаушеску, але і Муаммара Каддафі, смерть якого надзвичайно вразила Путіна. Путін, як і Чаушеску чи Каддафі, або як і інші диктатори та тирани, думає що його російське населення так сильно любить, аж до обожнювання, що не підніме проти нього бунт, якого він найбільше боїться. Так думав і Чаушеску, так думав і Каддафі.
А, що Трамп?
Він ніяких сподівань на безсмертя ніколи не висловлював, навіть вже про третій термін більше не говорить.
Багато хто у світі звернув увагу на те, що Трамп змінився. І це природньо. Йому пішов 80-тий рік, а обовʼязки президента найбільш могутньої країни потребують щоденної і активної діяльності президента. Ця робота виснажує.
Але, Трамп теж думає, як залишитись в історії Сполучених Штатів.
Як пише пані Міллман в матеріалі “Момент Людовика XIV Трампа” в The New York Times, “Дональд Трамп залишив свій слід у демократії. Але його план розширення Східного крила Білого дому — це постійна зміна народного будинку та розширення бренду Трампа. Нова бальна зала може здатися ще одним гідним похвали тріумфом у кар’єрі, наповненій позолоченими вестибюлями та дзеркальними атріумами, але цей символізм важче ігнорувати.
Пан Трамп показує світові, що його президентство — це королівський двір, де небагатьох обраних запрошують присягнути на вірність. Це не перший раз, коли він робить такий жест. Коли він вимощував Рожевий сад, він створив кільцеву дорогу Мар-а-Лаго, яку можна було б спостерігати з балконів Білого дому. Пан Трамп перетворює президентську резиденцію на палац; наша демократія тепер є клубом лише для членів.””Трамп-тауер став поворотним моментом у розвитку горизонту Нью-Йорка; він був не стільки громадським внеском, скільки пам’ятником прізвищу родини. Запропонований бальний зал Білого дому слідує цій самій траєкторії, продовжуючи шлях від П’ятої авеню до Пенсільванія-авеню.”
“Протягом останніх 200 років Білий дім був одним із найсильніших виразів американської демократії, неокласичним нагадуванням про те, що посада президента виходить за межі будь-якої однієї особи чи партії. Нова бальна зала, площею приблизно 90 000 квадратних футів, не буде першим президентським втручанням у Білий дім. Томас Джефферсон розширив територію садами, які відображали ідеали Просвітництва розуму та порядку. Перенесення Овального кабінету Франкліном Рузвельтом до південно-східного кута Західного крила принесло світло, гідність та доступність до того, що раніше було темним, тісним простором. Гаррі Трумен керував реконструкцією інтер’єру Білого дому, зберіг та каталогізував оригінальні дерев’яні елементи, панелі та молдінги, і врятував будівлю від неминучого руйнування. Ці покращення також додатково захистили Білий дім від зовнішніх загроз. Проект реставрації Жаклін Кеннеді у 1960-х роках підкреслював історичну безперервність, розглядаючи Білий дім як живий музей американської історії. Кожна зміна поглиблювала роль будівлі як національного символу, водночас поважаючи її громадянське призначення. Символ демократії — те, що саме це місце належить американському народу — залишився недоторканим. Запропонований паном Трампом бальний зал, навпаки, говорить про інше: найстійкіша будівля країни буде перетворена на образ пана Трампа, який визначається надмірною розкішшю, перебільшеним масштабом та перевагою розміру над витонченістю. Приблизно 35 000 квадратних футів більша за всю резиденцію виконавчого директора, нова споруда кине виклик цілісності Білого дому та перетворить будинок народу на сцену для особистого звеличення. Бальний зал, здебільшого, є не практичним доповненням, а метафорою бренду Трампа, який охоплює інституцію. Відсутність грандіозного залу для розваг для пана Трампа значно обмежує владу його президентства. Хоча відомо, що пан Трамп ненавидить великі намети, встановлені на газоні Білого дому для проведення державних обідів, йому також потрібно достатньо місця для його ролі імпресаріо та розпорядника цирку. Історія пропонує прецеденти: бачення Людовика XIV щодо дизайну Версаля перетворило королівську резиденцію на сцену, на якій його правління могло безперервно здійснюватися. Його велич вражала Європу, але його екстравагантність навмисно відділяла монархію від її народу, сприяючи посіянню обурення, яке пізніше вибухнуло революцією. Мармурові площі Беніто Муссоліні прагнули пов’язати фашизм з величчю Риму. Цілі квартали були знесені, щоб створити величезні бульвари Віа дей Фори Імперіалі, що обрамляли Колізей як фон для його режиму.
У кожному випадку величезний масштаб допомагав візуально нав’язати непорушний авторитет. А тепер бальна зала пана Трампа намагається переосмислити Білий дім як продовження бренду Трампа, а також надати потенційні можливості для однодумних корпорацій пожертвувати кошти в обмін на визнання їхніх власних образів. Небезпека полягає в тому, що видовищність витісняє суть. Бальна зала пана Трампа, здається, пропонує мало що, окрім самої видимості. Хоча було оприлюднено кілька ескізів, жодних архітектурних креслень, планів поверхів чи інженерних креслень публічно не було оприлюднено. Фактично, головне твердження цього проекту полягає в наступному: лише президент-будівельник міг би створити те, що “протягом 150 років” не могли інші.””Спадщина пана Трампа як президента може полягати не стільки в політиці, скільки в культурній логіці, яку він просуває: перетворення політики на брендинг, а нації на сцену для вистав. Бальна зала Білого дому, якщо її буде завершено, стане ще одним символом у поточному проекті відбудови американської демократії за образом бренду однієї людини”.
Трамп не думає про своє безсмертя, а думає яку спадщину він залишить Сполученим Штатам, натомість Путін не думає про спадщину, тому що вірить у своє безсмертя.
Джерело: OBOZ.UA