* –
Знаєте, в останніх своїх вчинках Трамп не здивував в цілому, тільки – в деталях. Він проявив абсолютну стабільність і передбачуваність в контексті своєї традиційної непослідовності. І майже обов’язкового сповзання з гребеня змістовно-емоційної хвилі своїх реакцій до її підніжжя і подальшого підіймання в зворотному порядку. Вербальна синусоїда Трампа – це його константа. Тому особисто мені до кінця не зрозумілі повсюдні захоплення всіляких експертів і коментаторів щодо сказаного мешканцем Овального кабінету з головної геополітичної трибуни планети в ООН. Ну, хіба що глибина окремих бравурно компліментарних тверджень американського гаранта про військові перспективи України виявилася дійсно дещо несподіваною. А так – все в межах традиційної схеми: ми – не допомагаємо, лише посередничаємо і торгуємо зброєю, Європа – все фінансує і гарантує, Україна – несе кривавий тягар боротьби зі злом, Росія, за будь-якого розкладу, – гідна певного розуміння і навіть співчуття.
Ну, помилуйте, словесні гойдалки Трампа за дев’ять місяців його другого приходу до влади вже стали хронічною мігренню міжнародної спільноти. Звичайно, дуже позитивним є навіть просто проукраїнський підтекст окремих висловлювань Фредовича. Благо – і викликана цим хвиля оптимізму серед українців. Але скільки ж до цього часу він говорив відвертих гидот і брехні про Україну! Та й позбавляв її фінансування і розвідувальних даних, виганяв президента Зеленського з Білого Дому, вихваляв фашиста Путіна і аплодував йому теж не Папа Римський. Втім, хто старе згадає… До речі, вважаю дурницею думку, що черговий віраж зміни світогляду Трампа викликаний синхронним сплеском ефективності американської розвідки. Яка нарешті доповіла главі держави про справжній стан речей на російсько-українському фронті та в економіці РФ. Спецслужби США традиційно працюють на незмінно високому рівні, маючи найпотужніші в світі фінансові, технологічні та агентурні можливості.
Промова в ООН, як і подальша зустріч із Зеленським та супутні прес-конференції, а також коментарі в соціальних мережах мали обов’язково принести президенту США багатовекторні особисті здобутки. Здається, своєю доповіддю він мав намір обов’язково досягти чотирьох ключових цілей. Продати “оптом” на глобальному інформаційному ринку свою неподібність і надуману миротворчу доблесть якомога дорожче і цинічно продовжувати домагатися Нобелівської премії. Резонансно епатувати публіку, залишаючись із значним відривом головним ньюсмейкером цивілізації. Задовольнити американський електорат, який згідно з останніми дослідженнями громадської думки явно незадоволений багатьма діями свого лідера. Підбадьорити міжнародних партнерів, знову поставивши їх перед фактом, що відтепер США вже не є глобальним лідером і міжнародним поліцейським, а відповідні функції прогресивним країнам необхідно виконувати і компенсувати власними силами.
Опитування The Economist і YouGov середини вересня продемонструвало, що рейтинг схвалення Трампа становить 39% (найнижчий показник за весь час проведення щотижневих досліджень), а рейтинг несхвалення – максимальні 57%. Проведене в цей же час міжнародною організацією Ipsos і газетою The Washington Post опитування свідчить, що 76% респондентів вважають Трампа не гідним бажаної Нобелівської премії, тоді як 22% мають протилежну точку зору.
Нарешті, 60% американців не схвалюють підхід Трампа до війни в Україні, а 58% — не підтримують його ставлення до конфлікту між Ізраїлем і ХАМАС. Останнє дослідження Pew Research Center констатує, що близько 60% американців не впевнені в здатності Трампа приймати мудрі рішення щодо російсько-української війни. 29% вважають, що США не надають достатньої підтримки Україні, 25 — що підтримка на належному рівні, 18 — що сприяння занадто велике. Дослідницький центр Chicago Council on Global Affairs, посилаючись на дані нового опитування, повідомляє про “драматичне зростання підтримки України з боку республіканців”. Понад 60% виступають за військову та економічну допомогу Україні. Понад 70% виступають за посилення санкцій проти Росії. 60% позитивно ставляться до Зеленського, а до Путіна – лише 10%.
То як же Трампу ще реагувати на такі вагомі зрушення в суспільних настроях, як не шляхом відповідного коригування інформаційного порядку денного? Це – не питання прозріння чи совісті, які цьому фігуранту не дуже притаманні. Тут просто взяв гору неминучий прагматизм. Тому він і говорив те, що ми вже не сподівалися почути. Американська демократія – це єдине, що здатне напружено і ситуативно, але переважно утримувати егоїстичного, екзальтованого і жадібного Трампа в полі тяжіння розуму, справедливості і добра. А інакше б – Канада, Гренландія, Панама і далі за списком великодержавних і цілком собі імперських претензій лідера республіканців.
Водночас Україні необхідно повною мірою використовувати для себе будь-які позитивні, близькі до них, схожі на них та інші благотворні рухи американського народовладдя. Саме народ США, а не його наділені владою представники – справжній партнер України. Такими є сучасні реалії “комерційної” геополітики Трампа.
Джерело: OBOZ.UA