The Washington Post – зі слів двох неназваних високопосадовців, які знайомі зі змістом останньої телефонної розмови Трампа з Путіним, – повідомила, на що конкретно готовий піти керівник Росії в обмін на повну окупацію Донецької області:
“Російський лідер запропонував, що був би готовий віддати частини двох інших областей України, які він частково захопив, – Запорізької й Херсонської”
(переклад не дуже художній, а кострубатий і трохи недорікувато-гугнявий, але практично буквальний),
що є, за їх словами, дещо меншою територіальною претензією, ніж та, що лунала нещодавно в Анкоріджі.
Тобто йшлося саме про вже захоплені території, а не про скасування претензій на решту, як випливає з деяких перекладів, які роблять в Європі.
Незрозумілою є й реакція європейців, яку наводить WP, – це, мовляв, нагадує продаж українцям їх власної ноги в обмін ні на що.
Тут, до речі, навіть формально – якась хрінь. Нам продають нашу ногу – це, мабуть, повертають окуповані частини двох областей, але якщо в обмін ні на що, тобто від нас за це нічого не вимагається, то й що тут поганого?
(Я, між іншим, знову подивився в англійський оригінал – так, там саме те й надруковано.)
Але ж із тональності вочевидь випливає, що європейці не дуже задоволені. Тому, мабуть, і підбріхують перекладаючи.
Хоча краще, б звісно, вже мовчали. Надаючи допомогу Україні меншу, ніж мордорові надає Північна Корея (хоч солдатами, яких з Європи в Україні взагалі немає – хіба що пара добровольців, хоч боєприпасами), – допомогу, яка у фінансовому вигляді складає десяті частини відсотка від їх ВВП, Європа, де всією політикою наразі фактично керує Орбан, Європа, яка й зараз є товарно-грошовим спонсором Росії завдяки активним – хоч і меншим, ніж раніше, – експорту-імпорту, Європа, що стала й сама безкоштовним полігоном для випробувань, зокрема, російських дронів, вже б сиділа мовчки.
Однак ні: продовжує займатися своїм звичним фірмовим джонсонівським підбурюванням – хай Україна б’ється, аби їх не чіпали, а хто потім відповідатиме у разі подальшого тільки погіршення умов мирного договору, коли в них лише за час війни, наприклад, у Великій тій самій Британії вже четвертий прем’єр?
Або, може, якось відповідатимуть вітчизняні “дивани” 1991 року – чи то з (умовно) Словенії/Чехії, чи то надійно заброньовані в Україні й тому вельми сміливі?
Великий фін Маннергейм і не менш великий литовець Снєчкус, якому ледь не примусово впихували “Калінінградську область”, свого часу вели себе значно відповідальніше по територіальних питаннях, адже це стосувалося ЇХ країн, а не якоїсь іншої, що чотири роки потопає у власний крові, рятуючи таким чином ту саму Європу з усіма її квотами, фермерами, DЕІ й непорушними соціальними стандартами…
Джерело: OBOZ.UA