Заяви у суді ймовірного вбивці Андрія Парубія стали для мене кульмінацією того світу вигаданих реалій, у якому живе величезна кількість наших сучасників. Людина — можливо, пригнічена загибеллю сина, а можливо, просто розгублена у пошуках свого місця в житті — створила для себе уявний світ, де вона вбиває українського політика, потрапляє в обмінний список і в нагороду отримує тіло своєї дитини. І, звісно, знайшлися ті, хто допоміг їй у цю вигадану реальність повірити.
Те, що вся ця конструкція розсипається від будь-якого дотику логіки, не має жодного значення. Бо логіку сьогодні люди майже не застосовують. Вони хочуть, щоб логіка підлаштовувалася під їхні бажання.
Ми усвідомлюємо це лише тоді, коли стикаємося із смертельною кульмінацією такого ірреального світосприйняття. Але насправді воно давно переслідує нас і є наслідком життя у герметичних інформаційних бульбашках. Тому у 2019 році багато хто вірив, що якщо “правильно” проголосує — все буде, як у серіалі. Тому багато хто й досі переконаний, що з Путіним можна домовитися. Тому дехто щиро вважає, що Трамп “зробить Америку великою”. Тому чимало британців вірили, що вихід з ЄС принесе їм багатство й успіх. Тому хтось і досі переконаний, що українці обкрадають поляків.
І найголовніше: навіть стикаючись із конкретними наслідками свого вибору чи вчинків, люди не змінюють своїх переконань. Вони й далі твердять, що все робили правильно або що альтернативи не було. Це — захисна реакція тих, хто живе у вигаданому світі.
Змінити це, на превеликий жаль, вже не є можливим. Тому завдання полягає не в тому, щоб змінити чужий вигаданий світ, а в тому, щоб вижити у своєму реальному і на рівні держави, і на рівні народу, і на рівні окремої людини.
Джерело: OBOZ.UA