Стаття впливового американського аналітика Фаріда Закарії “While the West fiddles, Ukraine is burning” (Поки Захід грається, Україна горить) з підзаголовком “Without a better strategy, the U.S. could see defeat of democracy in the heart of Europe” (Без кращої стратегії США можуть зазнати поразки демократії в серці Європи), надрукована у провідній американській газеті Washington Post, порушує питання, виживання Української держави за умов розвиненого трампізму. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп вже 11 місяців грається з Україною в цинічну гру “дам – не дам”, поставивши цим під питання не тільки її існування, як держави, а й підставляючи цим під удар об’єднану Європу та всю західну цивілізацію.
Фарід Закарія наголошує на тому, що “У президента Дональда Трампа нова політика щодо України. Вона така ж, як і його стара політика щодо України – змусити Київ піти на більше поступок і сподіватися, що президент Росії Владімір Путін буде задоволений, укладе угоду та підготує ґрунт для отримання Трампом Нобелівської премії. Це не спрацювало раніше, і це не спрацює зараз. Гірше того, це відбувається в момент критичної вразливості для України. Звіти з місця подій свідчать про те, що бойові дії загострилися”.
Аналізуючи все те, що постійно витворяє Трамп щодо України, можна лише пожалкувати про старі добрі часи, коли президенти Сполучених Штатів, незалежно від їхньої партійної приналежності, були серйозними державними діячами. Що ретельно готувалися до зустрічей з главами інших держав і мали команду експертів та досвідчених радників, які надавали потужну інтелектуальну допомогу, перш ніж очільники країни робили публічні заяви чи брали на себе певні зобов’язання.
З Дональдом Трампом все відбувається абсолютно інакше. Його дії часто імпульсивні та спонтанні, а погрози та коментарі не опираються на логічні обґрунтування. Не говорячи вже про те, що він не має жодного співчуття до тих, кого його “друг” Путін вже скоро, як чотири роки вбиває в Україні. Тому його заяви щодо війни Росії в України виходять такими суперечливими, а непереборне бажання вести бізнес з Російською Федерацію переважає все інше.
Путін продовжує атакувати Україну, а Трамп вкотре запускає чергову дурку про мирний план з 28 пунктів, докладаючи зусиль, щоб Україна погодилася на капітуляцію перед Москвою.
Трампа абсолютно не хвилює Україна або Європа. Для нього Путін ментально близький, тому що б там не робив диктатор, Дональд Трамп завжди дає йому новий шанс. Він захоплюється владою та свободою дій Путіна, і хотів би керувати американцями так само, як той керує росіянами. Тому Дональд Фредович, оголошуючи про чергові свої “peace deal” з Кремлем, постійно лукавить. Ніби навмисно даючи Путіну можливість досягнути своїх кривавих цілей в Україні.
Аналізуючи ситуацію Фарід Закарія пише: “Спричиняє або принаймні значно посилює цю кризу крах зовнішньої підтримки. Сполучені Штати фактично припинили пряму великомасштабну військову допомогу. Деякі поставки відновилися, але переважно тоді, коли їх оплачують європейські чи інші партнери, а ключові системи – далекобійні ракети, батареї Patriot та високоточні ракети – часто не надходять через проблеми із закупівлями або постачання стримується через проблеми із запасами.
Європа пообіцяла заповнити прогалину. Але вона не досягла своєї мети. Європейський Союз у 2023 році зобов’язався надіслати 1 мільйон артилерійських снарядів протягом року. Він пропустив термін. Поставки боєприпасів відстають від потреб на полі бою. В Україні все ще критично не вистачає далекобійних систем, необхідних для ударів глибоко вглиб російської території, зокрема для ураження нафтової інфраструктури, життєво важливої частини воєнної економіки Росії. Вашингтон дозволив Україні доступ лише до деяких видів зброї, які зробили б такі атаки справді важливими. Гроші також закінчуються. Міжнародний валютний фонд стверджує, що Україні знадобиться щонайменше 65 мільярдів доларів зовнішнього фінансування до 2027 року, за умови, що основні бойові дії припиняться до кінця 2026 року – що дедалі менш імовірно”.
Все це Трамп і його оточення роблять свідомо. Не дивлячись на те, що його недолуга міжнародна політика знищує авторитет Сполучених Штатів, як найсильнішої держави у світі. А поки що він готовий віддати Україну на поталу Росії, пояснюючи це тим, що його дії здатні наблизити мир та припинити російсько-українську затяжну страшну війну.
Все це – не тільки не стримування Росії, граючи з нею у піддавки, а підштовхування Російської Федерації до нової війни в Європі. Хоча в Америці чудово знають, що об’єднана Європа поки що не готова до бою з Московією. Трампівське “стримування” не спрацьовує, бо зовсім не враховує того, що станеться на Європейському континенті, якщо Путіну, хоча б частково, вдасться досягти своїх цілей в Україні.
Україна критично потребує термінової додаткової допомоги і, як зазначає Фарід Закарія у своїй статті в Washington Post: “За даними Economist, лише цьогорічний тягар війни становить приблизно 100 мільярдів доларів, або близько половини ВВП України. Проте Європейський Союз залишається розділеним щодо того, як забезпечити необхідну підтримку. Бельгія заблокувала використання ЄС заморожених російських суверенних активів, стурбована юридичними ризиками та потенційними заходами у відповідь з боку Москви. Російські погрози призвели до заспокоєння Європи.
Зараз з’являються повідомлення, що команда Трампа розглядає можливість звернення до України з проханням зробити додаткові земельні поступки, яких вимагав Путін. (Посланець адміністрації з питань України, який зайняв більш агресивну позицію щодо Росії, ніж інші в Білому домі, заявив, що піде з посади в січні.) Українці переважно відкидають такі поступки, а конституція країни забороняє змінювати територію без референдуму. Якби Росія отримала ці поступки, вона цілком могла б вирішити наполягати на ще більшому контролі над Україною, перетворивши її на державу-клієнта, таку як Білорусь.
Стратегія Росії завжди полягала в тому, щоб пережити Захід, вважаючи, що США та Європа втомляться від цього конфлікту. Це переконання підкріплюється не перемогами Москви, а внутрішніми розбіжностями та дисфункціями Заходу. Без корекції курсу Америка може незабаром зіткнутися з першою поразкою сучасної демократії, досягнутою шляхом переговорів, від рук агресивної автократії в серці Європи, регіону, який американські президенти протягом 80 років оголошували життєво важливим для своїх національних інтересів.
До речі, Нобелівська премія миру присуджується за мир, а не за капітуляцію”.
Дійсно, не зрозуміло, яким чином президент Сполучених Штатів примушуючи Україну до капітуляції, сподівається на Нобелівську премію миру. Чи Дональд Трамп думає, що він зможе натиснути на уряд Норвегії? Не усвідомлюючи того, що Нобелівський комітет не контролюється державою, і є незалежним від неї.
Хочеться сподіватися на те, що стаття у Washington Post ще раз нагадає європейцям, що орди московитів-варварів вже на порозі Європи. І проблема в тому, що божевільні тоталітарні тирани готуються правити світом та силою нав’язувати йому свої порядки. Ще ніколи і нікому не вдавалося умиротворити вбивць, які прийшли вас убивати. Не може бути миру, коли в Кремлі сидить масовий вбивця і патологічний соціопат Путін.
Він постійно випробовує свою долю. То скільки ще часу мусить пройти, щоб Вашингтоні та Брюсселі нарешті прийняли єдине правильне рішення – Путіна потрібно зупинити в Україні? Адже тільки це дасть шанс світовій цивілізації уникнути краху, який відкине її в морок тоталітаризму на декілька наступних століть. Трамп грається у “миротворця”. Але Нобелівська премія миру присуджується не за капітуляцію, а за мир.
Джерело: OBOZ.UA