В наш неповторний час, коли обох Стругацьких легко замінює один Навроцький, цілком можливо пригадати, як у 1968-му разом “заспокоювали” Прагу пліч-о-пліч російські й німецькі (з “НДР”) танкісти, які там до цього вже були “по черзі” у сорокових, й уявити (навчені Історією, ніколи вже не кажемо “ніколи”), що за таким зразком і, приміром, американський кордон від мексиканців – окремо на заході й сході – захищатимуть ті, хто зараз воює з різних боків в Україні, адже їх реальний військовий досвід вельми цінуватиметься в світі, й саме так (зокрема!) може вирішити зміцнити майбутній сталий мир Його Непередбачуваність N45/47.
Ну а наразі, спіймавши Головного Союзника на протиході (відносно самого себе), Україна демонструє, що жодним чином не гальмує ані перемовини, ані перемир’я, ані мир, оскільки згодна і на вирішення всіх територіальних питань дипломатичним шляхом у майбутньому (“Це хороший компроміс”), і на вибори якогось “лідера з новим мандатом” під час перемир’я (“Парламентарі можуть спробувати знайти спосіб, як їх провести”), навіть якщо перемир’я це буде спочатку не дуже довготривалим, і, звісно, на американську “участь” в українських копалинах – тож, Трампе, врахуй (Трампе, підрахуй), Трампе, виріш (Трампе, захисти).
Це – чесно (й з урахуванням обставин – навіть гідно).
Джерело: OBOZ.UA