Усі, ймовірно, чули про диверсію, внаслідок якої десятки тисяч жителів Берліна на кілька днів залишилися без електроенергії. У деяких будинках світло досі не відновлено.
Відповідальність за диверсію взяла на себе якась Vulkangruppe, яка оголосила себе анархічною організацією. Однак у Німеччині досить швидко звернули увагу на дивацтва в тексті їхньої заяви. Німецькі експерти та політики, зокрема депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер, зазначили, що німецький текст цього звернення написаний так, ніби його переклали, а не створили люди з рідною німецькою мовою. Ба більше, за словами Кізеветтера, зворотний машинний переклад цього тексту російською дає більш гладкий і логічний російський варіант, ніж вихідний німецький. Це, на його думку, може вказувати на те, що текст спочатку був написаний російською, а потім перекладений німецькою.
Я знайшов цю заяву в мережі і доручив штучному інтелекту проаналізувати її на предмет можливого російського походження. Ось який аналіз видав ШІ:
Текст читається так, ніби спочатку був написаний іншою мовою, зокрема російською, а потім перенесений німецькою і місцями не “сів” на німецьку мовну норму. Паралельно він погано збігається з типовою манерою німецьких ліворадикальних заяв, які зазвичай коротші, сухіші та більш локальні за мовою.
У тексті багато довгих, перевантажених речень із нарощуванням образів, дієслів та оцінок. Це схоже на російську публіцистичну традицію, де фраза може довго розвиватися й обростати моральними та емоційними шарами. У німецьких радикальних заявах частіше використовується рубана структура: короткі речення, чіткі тези, мінімум риторичного нагромадження.
Замість короткого повідомлення про акцію текст вибудуваний як маніфест. Німецькі Bekennerschreiben, навіть ідеологічні, зазвичай швидко фіксують, що зроблено, чому і проти чого. Тут же ми бачимо довгий морально-філософський пролог із повторюваними образами, майже проповідь. Це ближче до жанру російськомовного політичного “звернення”, де автор прагне не стільки пояснити дію, скільки задати читачеві загальну картину світу.
Багато формулювань звучать як кальки. Слова і зв’язки на кшталт “імперський спосіб життя”, “технологічний наступ”, “акт необхідної оборони”, “міжнародна солідарність” стоять у поєднаннях і з таким пафосом, які нехарактерні для німецької сценічної традиції. Складається враження, що автор мислить в іншому мовному шаблоні й підбирає німецькі еквіваленти вже готовим ідеям.
Незвичне й адресне моралізаторство: вибачення перед “небагатими” та демонстративна відсутність співчуття до “багатих”. Для німецьких ліворадикалів типовіша або відсутність вибачень узагалі, або формула “проти системи, а не проти людей”. Тут же відчувається звернення до зовнішньої аудиторії зі спрощеною схемою “свої і чужі”.
Текст охоплює занадто широке коло тем: клімат, енергетику, цифровізацію, ШІ, міграцію, світову політику, корпорації, списки лідерів. Німецькі ліворадикальні тексти теж бувають широкими, але частіше тримають одну-дві лінії і жорстко прив’язують їх до локальної кампанії. Тут виникає відчуття публіцистичного полотна, де все пов’язано з усім заради загального ефекту.
Перерахування великої кількості світових лідерів в одному ряду з однаковою інтонацією нагадує прийом російськомовної полеміки — створення емоційної “дошки ворогів”. У німецькій сцені списки зазвичай або тематично обмежені, або використовуються іронічно. Тут це не сатира і не аналіз, а емоційний потік.
Також помітна термінологічна розмитість: текст коливається між технічним описом диверсії та абстрактною публіцистикою про “інфраструктури технологічного наступу”. Німецькі заяви частіше обирають один регістр — або технічний звіт, або ідеологічний текст. Змішання регістрів створює враження перекладу або компіляції різнорідних фрагментів.
Нарешті, майже відсутні типові маркери німецької ліворадикальної сцени: посилання на локальні конфлікти, конкретні ініціативи, репресії, судові справи, внутрішні дискусії. Натомість пропонується універсальна моральна рамка і глобальний текст, розрахований на абстрактного читача “скрізь”, а не на конкретне німецьке політичне середовище. ——
Від себе додам: цей текст дуже нагадує продукцію російських пропагандистських структур – суміш пафосу, істерики і псевдоідеологічного словоблуддя, – яку продукують накокаїненние креативщики, що працюють на АП і спецслужби. Вони самі в цьому середовищі не живуть і його не розуміють, тому фантазують на тему “як могли б говорити західні радикали”. Усе це типово для матеріалів, поширюваних через кремлівські пропагандистські мережі.
Моє резюме: найгучніша диверсія цього року в Німеччині — справа рук російської агентури. Можливо, у ній брали участь і якісь реальні ліві активісти, але вони діють під контролем російської влади, яка ними керує і всіляко допомагає, зокрема складає за них маніфести, які виправдовують диверсії і спрямовані на підрив стабільності в Німеччині.
Джерело: OBOZ.UA