За "завісою" інформаційного шуму довкола Ормузької кризи, з уваги українців якось випадає тематика Білорусі. А дарма. Лукашенко відчув, що має вікно можливостей, що з ним хочуть говорити, і тому дуже розійшовся з усілякими активностями.
Почнемо огляд з найсвіжішого тренду – раптової "дружби" Лукашенко й Трампа. Бо тут намічається певний прорив. Буквально – Лукашенко виривається з дипломатичної ізоляції, попри його активну (хоч і тилову) участь у агресії РФ проти України та у російських кампаніях залякування/провокування країн ЄС і НАТО.
Отже, Трамп та Лукашенко "ганяють" певний бартер – Мінськ випускає потроху дисидентів, а США поступово знімають санкції. Днями мінфін США офіційно зняв санкції з "Білоруськалію" та пов’язаних із ним структур. Це сталося в обмін на звільнення 250 політв’язнів тижнем раніше. Саме так – лише 250 осіб (а не всіх в’язнів) в обмін на економічне виживання режиму. При цьому паралельно Лукашенко продовжував затримання й суди проти опозиції, щоб отримувати нових заручників. Щоб було ким "торгувати" з охочим до угод Трампом.
Дійшло вже до того, що Трамп начебто запросив білоруського диктора до себе у гості. Але "поінформовані джерела" західних ЗМІ "плутаються у показах" куди саме – неофіційно у Мар-а-Лаго чи офіційний візит до Білого дому. А ще – на зустріч Ради миру, що відбудеться вже наступного тижня.
Сам же Лукашенко такі розмови й провокує вкидами про "велику угоду" зі США. Причому він постійно повторює, що це саме ініціатива людей, "які говорять від імені Трампа", а не білорусів.
Трамп хоче "купити" собі ще одного диктора, не дуже розуміючи суть процесів довкола Білорусі (або навпаки дуже добре їх розуміючи, бо має певні інсайди та домовленості з Путіним щодо ролі саме РБ у майбутніх подіях).
Зрозуміло також, навіщо це Мінську. Від залучення нових коштів до економіки залежить виживання режиму "пюрера" в умовах втрати платоспроможності Кремля. А ситуація там з грошами невтішна (принаймні була такою до скасування санкцій).
РекламаРозблокування Мінська дає самопроголошеному президенту РБ можливість повернутися до улюбленої гри у "багатовекторність", коли він морочить голову одразу декільком центрам сили, щоб ті не примушували його до надто ризикованих дій на користь іншої "дружньої країни".
Наприклад, на словах Лукашенко повністю підтримував агресію Путіна проти України. Всі пам’ятають його слова про "там (в Україні) нікому буде воювати" й таке інше. Надав він і територію Білорусі для накопичення російських військ, полігони для їх навчання, зброю та техніку для атак проти ЗСУ…
Але кожен раз, коли Кремль ставить питання про безпосередню участь ЗС РБ у війні проти України, Лукашенко біжить жалітися до Китаю чи інших країн, які готові його слухати. І Путін вимушений свій тиск знижувати. Ось і зараз Лукашенко раптом став вкрай активний.
Наприклад, одночасно з перемовинами з американцями він поїхав з "гостинцями" аж до КНДР, де підписав договори "про дружбу та співпрацю". Вони з Кімом вкрай душевно обіймалися, відвідали мавзолей з забальзамованими тілами батька й діда Кіма (теж Кімами), а сам Лукашенко привіз букет на цей меморіал "від імені Путіна", пляшку горілки та білоруський автомат ВСК (локалізована та трохи перероблена версія автомату Калашнікова).
РекламаАле не варто обманюватись. Ціллю був не сам Кім, а його "старший товариш" Сі Цзіньпін. За принципом "якщо хочеш сподобатися дівчині, то спочатку сподобайся її кращій подрузі". Навіть якщо "подруга" то Кім-молодший.
Безумовно, це відбувалося з дозволу Путіна (бо не може ж він заборонити контакти з "дружніми країнами"). Та й росіянам це все вигідно у короткостроковій перспективі. Бо це лише умовно "білоруські добрива", про які постійно мова – виробляють їх з російської сировини (передусім це природний газ). А особливо це їм вигідно у контексті платежів з тими ж КНР та КНДР зокрема – бо тепер російські угоди може обслуговувати "Белінвестбанк".
На тлі зупинки 40% нафтогазових експортних потужностей Кремлем через українські удари, це все є вкрай своєчасним для Путіна. Проте оця "дружба народів" через голову Путіна та зростаюча активність Лукашенка Кремлю навряд чи до вподоби. Бо розмиває цей контроль. Тобто, хоч і з дозволу Кремля, але активність Лукашенка - це все одно певний індикатор.
Індикатор того, що Кремль того до чогось примушує. Отже, є конкретна причина того, щоб саме зараз "жалітися" КНДР з КНР та навіть Трампу на РФ. Яка?
Тут варто перейти до блоку новин щодо російсько-білоруських відносин у більш широкому контексті. Адже стосунки ці складаються переважно з традиційних погроз та різних провокацій проти ЄС та України.
Так, у березні Лукашенко, за написаними у Кремлі методичками, продовжував лякати "Орєшніком сусідів, якщо ті "лізтимуть" до кордонів РБ. Тобто, ті будуть лише "лізти" своєю територією, а Лукашенко вже "бахне" ракетою. Цікава логіка. "Тримайте мене семеро" у виконанні "пюрера".
Це при тому, що "червона кнопка" під пальцем Путіна, а не самого Лукашенка, і той хіба пляшку горілки може "бахнути" з Кімом на двох, а ніяк не "Орєшніком". Але яку роль з дурнуватими репліками дали, таку Лукашенко й відігрує. Амплуа класичного навіженого диктатора-комуніста з ракетою з ретро-фільмів про Джеймса Бонда того вимагає.
Але мова зараз не лише про погрози, а й про реальне розширення інфраструктури ЗС РФ на території Білорусі.
Вже у РБ нібито ставлять станції керування "шахедами", щоб ті діставали не лише до України (бо це й раніше було), а й до логістики у Польщі. А може й до Німеччини з Францією дістануть, бо "шахеди" здатні летіти далеко, якщо по прямій та без супротиву.
Територія РБ гіпотетично дає Кремлю можливості "кошмарити" всю Центральну та Північну Європу у тому ж форматі, як зараз це робить Іран над Ормузом. Захід виглядає вразливим для цієї стратегії, на тлі дефіциту протиракет через авантюру Трампа в Ірані.
Але й для РБ - це вже інший рівень залежності від Кремля. Бо одна справа надавати транзит своєю територією або навіть білоруські полігони для навчання. І зовсім інше – розгортання на території РБ вже повністю російської інфраструктури для дронів та ракет, контроль над якою матиме Кремль. Якщо простіше, то Лукашенко втрачає контроль над військом та країною. Дійсно, є причини для "дзвінку другу" та на "поміч залу".
Приводів для занепокоєння в Лукашенка, який "фюрер" лише на словах, але не на ділі, стає все більше саме у контексті безпекової ситуації довкола Балтики. А там все складно.
З одного боку, Кремль через своїх "воєнкорів" та різні інформаційні "зливні бачки" транслює "бажання жителів Нарви" створити, власне, "Народну республіку Нарва" на сході Естонії. Паралельно генсек НАТО Рютте каже, що ймовірною ціллю російських дронів може бути європейська енергетика, а натівські генерали один за одним повторюють, що "РФ вже готова" до атаки на балтійські країни.
Що й підштовхує Лукашенка до активності, бо саме РБ буде епіцентром такої кризи.
Трамп же підігрує цій грі. Це через короткозорість (він може хибно вважати, що зможе отримати контроль над режимом Білорусі, як у Венесуелі) або через ненависть до ЄС й України (які не хочуть ставати у підкорену позу й віддавати, відповідно, Гренландію та Донбас в обмін на нерівноправні угоди).
А може "дух Анкоріджу", як той пакт Молотова-Ріббентропа, розповсюджується не лише на Донбас, але й на Балтику. Але те, що Трамп потурає цим всім процесам, даючи РБ та РФ більше можливостей для посилення, складно ігнорувати.
І у центрі цих всіх процесів Білорусь та особисто Лукашенко. Тому він як флюгер й крутиться між різними центрами сили, шукаючи собі підтримки проти намірів Путіна. Такий собі "пюрер на виданні" - вишукує собі кращу партію з купкою добрив у приданому.
Якщо Кремль не атакує євроНАТО цього року, використавши РБ, то РФ настільки ослабне, а ЄС настільки посилиться, що така атака потім буде майже неможливою. Інтрига посилюється. І нам варто бути готовими до всіх сценаріїв.
Джерело: УНІАН
