Як піде Путін: політолог назвав основний сценарій

Головною загрозою для влади Володимира Путіна в Росії сьогодні є чекістська система, яка свого часу сама ж і привела його на вершину. Про це в авторській статті для англомовного видання Kyiv Post пише російський політолог і експерт Антон Єрьомін.

Автор зазначає, що військова поразка стає смертельним випробуванням для будь-якої диктатури. Як приклад він наводить Муссоліні, якого усунули ще у 1943 році, тоді як у Німеччині цей процес відклали, заплативши за це величезну кроваву ціну. 

За словами експерта, Путін не створював сучасний чекістський режим – він став його найуспішнішим продуктом. Походження з ленінградського двору, досвід дрібних кримінальних кіл і глибоке розуміння "темних шарів" радянської психіки зробили його зручним інструментом для еліт 1990-х. Довгий час інтереси Путіна та системи збігалися. Тепер ситуація змінилася.

"Війна зайшла в глухий кут. Витрати зростають. Престиж лідера падає", – констатує Єрьомін.

Усередині системи, за його спостереженнями, починає домінувати проста логіка виживання. З’являється наратив про "зраджену перемогу", який уже лунає в російських Z-каналах і навіть у заявах впливових ідеологів. Російські "воєнкори" з фронту дедалі жорсткіше критикують "невпевненість і боягузтво" безіменних "владних структур", а такі авторитетні спікери як політолог Сергій Караганов і пропагандист Володимир Соловйов публічно говорять про необхідність ударів по Європі.

Автор виділяє два можливих сценарії розвитку подій. Перший – Путін піддається тиску свого оточення і віддає наказ про реальні удари по об’єктах НАТО. Однак експерт вважає цей варіант малоймовірним.

"Він не камікадзе. Він не натисне цю кнопку", – підкреслює Єрьомін.

Більш реалістичним, на його думку, є другий варіант – "корпорація" вирішує пожертвувати лідером, щоб зберегти систему. Це не буде класичним путчем, а радше італійським сценарієм 1943 року: еліта раптом "зрозуміє", що саме Путін винен у всіх провалах. 

У публікації наводиться приблизний сценарій майбутньої промови нового керівника. Він оголосить, що мета "СВО" залишається незмінною, але через "крадіжки та саботаж" у армії потрібна пауза. 

Нова фігура, чи то технократ на кшталт нинішнього міністра оборони Андрія Бєлоусова, чи силовик на кшталт колишнього директора ФСБ і багаторічного секретаря Радбезу РФ Дмитра Патрушева, збереже систему, знявши з неї "пошкоджений символ". Цей перепочинок буде використано для відновлення сил і виробництва зброї, а не для справжнього миру.

Єрьомін застерігає Захід від повторення помилок 2014 року. Якщо в Європі та США сприймуть таке "перемир’я" як дипломатичний прорив, режим отримає час на підготовку до наступного раунду. Автор закликає змістити акцент дискусії: замість "як говорити з Путіним" треба "що робити, коли прийде жорсткіший наступник із перемир’ям, яке насправді є підготовкою до нової агресії".

Антон Єрьомін нагадує, що російська влада побудована саме для того, щоб переживати своїх лідерів. Питання про майбутнє цієї системи вже адресовані не Москві, а Вашингтону, Берліну та Брюсселю.