Україна виграла Стокгольмський арбітраж не завдяки газовим контрактам 2009 року, а всупереч їм, адже самі угоди закладали ризик програшу понад 100 млрд доларів через завищені ціни на газ і занижений транзитний тариф. Рішення суду стало результатом роботи юристів “Нафтогазу” та визнання контрактних умов надмірно обтяжливими, а не доказом якості домовленостей, до яких була причетна Юлія Тимошенко.
Про це пише український економіст і фінансист Юрій Вітренко. У своїх публічних коментарях він прямо називає це частиною цілеспрямованої піар-кампанії та застерігає, що навколо Стокгольмського арбітражу вже накопичено достатньо міфів, і їх подальше тиражування лише спотворює реальну картину.
Його позиція – виграш України стався не “завдяки”, а радше “всупереч” газовим контрактам 2009 року. За словами Вітренка, ключове, про що зазвичай замовчують прихильники версії про “ідеальні контракти”, – це масштаби ризиків, які вони закладали. Саме “Газпром” першим звернувся до арбітражу з вимогою стягнути з України борги за газ, причому за цінами, значно вищими за середньоєвропейські.
Згодом російська сторона додала ще одну вимогу – стягнення коштів за принципом “бери або плати”. Усі ці претензії мали чітке юридичне підґрунтя в самих контрактах. У документах прямо були прописані:
- жорсткі зобов’язання України за принципом “бери або плати”;
- формула ціни, яка автоматично робила газ для України дорожчим за європейський ринок;
- відсутність симетричного принципу “качай або плати” у транзитному контракті;
- занижений тариф на транзит, який не покривав реальних економічних витрат.
Як наголошує Вітренко, за сукупністю цих умов Україна мала реальний ризик програти в арбітражі понад 100 мільярдів доларів. Саме така сума могла набігти до кінця дії контракту лише за положенням “бери або плати”.
Рішення Стокгольмського арбітражу часто подають як підтвердження “мудрості” контрактів 2009 року. Проте реальний зміст вердикту говорить про протилежне. Арбітражний трибунал відмовив “Газпрому” у задоволенні ключової вимоги не тому, що контракти були справедливими, а тому, що така умова є надмірно обтяжливою та кабальною.
Фактично суд визнав, що змушувати сторону виконувати “нерозумно надмірні” зобов’язання – неможливо. Як іронічно зауважує Вітренко, якщо хтось вважає взяття на себе таких умов ознакою якісного управління, то це питання вже не до економістів.
Юрій Вітренко звертає увагу й на ширший контекст. Саме газові контракти 2009 року значною мірою зумовили подальші політичні рішення і “Харківські угоди”, і відмову від євроінтеграції у 2013 році. Тодішнє керівництво країни не вірило, що Україна здатна виграти арбітраж, і шукало компроміси з Росією, виходячи з умов цих угод.
Водночас Вітренко наголошує, що було б неправильно зводити всю відповідальність лише до Юлії Тимошенко. Контракти укладалися в надзвичайно складних умовах, і до цього процесу були залучені різні політичні та бізнес-гравці.
Свою частку відповідальності, за його словами, несуть і колишній президент Віктор Ющенко, і його адміністрація, і тодішній голова “Нафтогазу” Олег Дубина, і низка впливових осіб, пов’язаних із “РосУкрЕнерго”. Формально контракти підписували не Тимошенко, а керівники “Нафтогазу”, хоча політичні домовленості з Володимиром Путіним вела саме вона.
Варто згадати й технічний рівень підготовки документів. Вітренко прямо вказує на роль Андрія Коболєва, який у 2009 році був радником керівництва “Нафтогазу” та відповідав за перевірку контрактів на відповідність європейським нормам. Саме на цьому рівні, за його оцінкою, були допущені критичні помилки, зокрема й ті, що згодом коштували Україні ще 16 мільярдів доларів у транзитному спорі.
Головна загроза, на яку вказує Вітренко, — це закріплення у суспільній свідомості спрощеного й хибного уявлення про події 2009 року. “Важливо, щоб суспільство робило висновки на основі реального змісту контрактів і фактів, а не політичної реклами”, – наголошує економіст.
Як повідомляв OBOZ.UA раніше, у Києві 16 січня визначили запобіжний захід для лідерки ВО “Батьківщина” Юлії Тимошенко. Прокуратура зверталася до суду з клопотанням про призначення застави у розмірі 50 млн грн.
Джерело: OBOZ.UA