Вашингтон дедалі чіткіше демонструє готовність перейти від дипломатії до реального тиску. Під час останнього засідання “Рамштайну” глава Пентагону Піт Гегсет заявив: якщо війна в Україні не наблизиться до завершення, США разом із союзниками “змусять Росію платити”. Він не назвав конкретних кроків, однак наголосив, що зобов’язання НАТО “швидко втіляться у реальні можливості” – прозорий натяк на далекобійні системи озброєнь. Паралельно Гегсет презентував формулу: “Європа платить, США надають, НАТО постачає” – сенс нової стратегії допомоги Україні.
Пентагон, за даними NYT, уже готує план передачі Києву ракет “Томагавк”, що може стати точкою неповернення у політиці Трампа. Адже, попри його традиційне небажання втягувати США у війну, нинішня риторика Гегсета явно віддзеркалює позицію президента: після “миру на Близькому Сході” Трамп прагне завершити й інший затяжний конфлікт – війну Росії проти України.
Європейці сприймають це як сигнал: Трамп готовий діяти. Після угоди між Ізраїлем і ХАМАС він виніс простий урок – працює тільки тиск. Погроза поставити Україні “Томагавки” має змусити Путіна хоча б сісти за стіл переговорів. Сам Трамп це підтвердив, заявивши, “якщо війна не буде врегульована, то США можуть надіслати ракети Києву”.
Очікується, що 17 жовтня у Вашингтоні Трамп прийме Зеленського. Це буде їхня третя зустріч і, ймовірно, спроба визначити нову формулу американської участі: не нескінченна фінансова допомога, як за Байдена, а вибірковий тиск зброєю. Якщо США дозволять союзникам у НАТО передати “Томагавки” Україні, це стане наймасштабнішим кроком військової підтримки з боку адміністрації Трампа – й потенційним сигналом для Німеччини та інших партнерів ЄС.
Тепер питання: чи зупинить це Путіна, чи навпаки – спровокує його до ще більшої ескалації? Відповідь на це, схоже, визначить не лише долю війни в Україні, а й нову архітектуру безпеки в Європі.
Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський.
– Напередодні відбувся черговий “Рамштайн”. І що цікаво – цього разу був присутній голова Пентагону Піт Гегсет. І головне – його риторика була кардинально іншою, ніж під час інших засідань уже за президентства Трампа. По-перше, він закликав усіх союзників, навіть тих, хто досі нічого не постачав Україні, розпочати цей процес. Формула проста: Європа платить, США надають, НАТО постачає. А по-друге, пролунала пряма погроза Москві. Гегсет заявив: якщо конфлікт не наблизиться до завершення і не з’явиться шлях до миру в короткостроковій перспективі, США разом із союзниками “вживуть заходів, які покладуть на Росію великі витрати”. Як ви оцінюєте таку зміну риторики Штатів?
– У Сполучених Штатах діє чітка управлінська вертикаль. Якщо президент Трамп каже, що когось треба хвалити – усі хвалять. Якщо каже, що треба “звалити” – усі “звалюють”. Тому виступ Гегсета у Брюсселі – це, власне, не його особиста позиція, а відображення думки Трампа, який використовує такі заяви не для моралі чи геополітики, а для бізнесу. Чим більше грошей витратять європейці, тим більші прибутки отримають американські оборонні корпорації – і американський бюджет.
Усе дуже просто: ніякої політики, ніяких почуттів та особистих симпатій чи антипатій. У Гегсета нічого цього немає. Це інструмент. Не хочеться порівнювати міністра оборони з молотком, але це і є молоток. Президент Трамп бере в руки та гупає ним по потрібному місцю – по європейських бюджетах і по європейській слухняності. Це політичний і фінансово-економічний тиск, завуальований під “підтримку України”.
– Чи можемо ми говорити, що США все ж починають активніше залучатися саме до війни?
– США продовжують залучатися – до прибутків. І все. Близькосхідний трек – це був бізнес. Саудівська Аравія, Емірати, Бахрейн, Катар – усі прагнули припинення палестино-ізраїльського конфлікту, бо він гальмував економічний розвиток, відлякував інвесторів, розхитував суспільства. Трамп пообіцяв їм мир – і отримав колосальні інвестиції в американську економіку. Це сотні мільярдів доларів. Головне – потоки капіталу з монархій.
Тепер, коли Близький Схід тимчасово “заспокоївся”, Трамп відкриває нове джерело прибутків – Європу. У вересні європейські країни закупили американської зброї на два мільярди доларів. У жовтні – вже понад мільярд, і місяць ще не закінчився. Гегсет, умовно кажучи, стукає молотком у Брюсселі й вимагає: більше грошей, більше учасників. І так буде щомісяця. Путін війну не зупинить, тож “корито” працює. До речі, Британія і Франція не долучилися до цих закупівель – вони хочуть продавати власну зброю. Данія, Фінляндія, Естонія – не мають чим торгувати, тож платять. А великі гравці – ні. Тож ідеться не про залучення США до війни, а про отримання нового джерела доходів – під гаслом “Захистимо Україну”.
– А може це ще й тому, що перший варіант, тобто “російське корито”, поки що не спрацював? Трамп розраховував на економічну взаємодію з Путіним, але, схоже, не отримав того, що хотів. І тоді американці переключилися на формулу “Європа платить – Америка виробляє – НАТО постачає”?
– Абсолютно. Трамп вважав, що Путін – стратегічно мисляча людина. А виявилося, що Путін – стратегічно жадібний. Це зовсім інша категорія. Він мав шанс домовитися: мовляв, я зупиняюся, ми з тобою ділимо сфери, ви конкуруєте з китайцями на моїй території, а я обираю, хто більше заплатить. Але Путін цей поворот проскочив – із жадібності чи страху, питання окреме.
Тепер Трамп намагається його повернути до цієї розвилки. Бо потенційні прибутки від співпраці з Росією – значно більші, ніж від європейських закупівель зброї. Європа вже слухняна, перелякана й залежна. Вона не чинитиме опору. Тож головна стратегічна мета Трампа – змусити Росію співпрацювати з США. І тут два інструменти: перший – позбавити Москву зовнішніх енергетичних ресурсів (насамперед китайського та індійського ринків), другий – накачувати Україну зброєю. Це водночас бізнес і важіль тиску. До того ж американські компанії випробовують нові зразки озброєння в Україні – отже, не витрачають ресурси вдома. Це ще один рівень економії.
Чи вдасться Трампу змусити Путіна зробити цей “розворот” – побачимо. Моя інтуїція каже: навряд. Путін надто вже загнав себе в кут власної мобілізаційної параної – і тепер тероризує не лише Україну, а і Європу.
– Призупинення війни на Близькому Сході – це для нас позитив?
– Це безперечно позитив. Насамперед тому, що увага світової громадськості знову перемикається на Україну. Усі світові медіа, громадські рухи, університети – місяцями говорили лише про Газу. Про Україну забули. А саме суспільна увага створює політичний тиск. Якщо вулиці мовчать – уряди не діють.
Тепер, коли бойові дії там припинено, фокус повертається до нас. І це важливо. До того ж є шанс, що Нетаньягу припинить так відверто орієнтуватися на Москву, адже Сирія вже знову зближується з Росією – ще один показовий сигнал. Отже, для нас це однозначно вигідна зміна.
– Загальновідомо, що Китай та Індія допомагають Путіну виживати й вести далі війну. Але ось напередодні Трамп заявив, що прем’єр Індії Моді запевнив його – країна більше не купуватиме російської нафти. Правда, МЗС Індії випустило заяву: мовляв, ми діємо винятково в інтересах наших споживачів. Тобто – ні “так”, ні “ні”. Чи реально Трамп може дотиснути Індію?
– Це навряд. Навіть якщо Моді сьогодні дасть наказ державним компаніям скоротити закупівлю російської нафти – заводи ж не можуть стояти без сировини. Потрібно укладати нові контракти, а це не тиждень і не місяць. На світовому ринку немає “вільної” нафти – у Саудівській Аравії вона давно законтрактована. Тому Моді міг і не брехати: завтра вони справді куплять на сто барелів менше, післязавтра – на тисячу, а через три роки, може, й припинять зовсім. Але через три роки Трампа вже не буде. Крім того, завжди можна сказати: “Державні компанії не купують, але приватні – так”. І все знову зійдеться.
– Сьогодні (17 жовтня. – Ред.) очікується зустріч Зеленського з Трампом у Вашингтоні. Як ви гадаєте, чи можна чекати на якісь реальні рішення? Трамп напередодні сказав, що Україна “хоче піти у наступ”, і натякнув, що “треба буде схвалити рішення”. Тобто щось-таки готується?
– Усі ці рухи напряму пов’язані з Близьким Сходом. Трамп закрив один фронт і тепер шукає, куди спрямувати свою енергію та медійну увагу. Україна – ідеальний варіант. Але прогнозувати, чим усе закінчиться, я не беруся. Ці розмови – справа темна. Можливо, ми почуємо щось у дусі: “Ми мали чудову зустріч, я тепер краще розумію, чому українці воюють. Незабаром ухвалю рішення”. І все. Позитив – є, а результату – немає.
Теоретично можуть оголосити про передачу Україні наземних пускових систем для “Томагавків”. Можливо, вони вже навіть у дорозі з Німеччини. Але це не буде така кількість чи така якість, яка справді змінить ситуацію й поставить під питання життєздатність російської держави. Бо не варто забувати – у Росії величезний арсенал ракет середньої та великої дальності. І якщо, умовно, з Камчатки полетить міжконтинентальна балістична ракета “Ярс”, то вона знесе не будівлю в Сумах, а все місто. Ми вже не раз захоплювались словами – “Леопард”, “Хаймарс”, тепер от “Томагавк”. Але все це лише інструменти. Реально змінює ситуацію лише американська залученість. А поки що її немає. Є лише європейська.
– Реальна залученість США – це як?
– Повітрям. Закривається небо – і все зупиняється. Якщо НАТО, або навіть частина членів Альянсу, бере на себе відповідальність за це, тоді російська війна втрачає сенс. І тоді можна сказати: з 1 листопада небо закрите. Все. Але на таке рішення, на жаль, ми поки не розраховуємо.
– А якщо гіпотетично – Трамп схвалює рішення, то це стане “зеленим світлом” для тієї ж Німеччини щодо передачі “Таурус”?
– По суті, ці ракети взаємозамінні. “Тауруси” летять ближче, а “Томагавки” – далі. Але за своєю потужністю вони майже ідентичні. Якщо США дадуть нам хоча б пів сотні “Томагавків”, “Тауруси” вже не матимуть вирішального значення. Тим більше у США таких ракет – понад п’ять тисяч, а в Німеччини всього три-чотири сотні. І нових вони не виробляють – принаймні публічної інформації про це немає. Тож Берлін навряд чи буде ними ділитися. Тим більше нині, коли підтримка канцлера Мерца дорівнює рейтингу “Альтернативи для Німеччини”, політично ризикувати йому просто невигідно.
– Щодо реакції Росії. Очевидно, це буде ескалацією. Хоча, чесно кажучи, риторика Кремля все ще помітно “протрампівська”. Навіть миролюбна, якщо так можна сказати. Якби щось подібне заявляли європейці – Путін уже б гримів ядерними погрозами. Натомість він заявляє, що відкритий до переговорів і “мирного врегулювання українського конфлікту”. Причому – “на базі домовленостей в Анкориджі”. Як ви думаєте, якщо у Вашингтоні буде позитивне для нас рішення – як Путін відреагує? Трамп же намагається змусити його до перемовин, це очевидно. Але чи піде Путін на них під тиском?
– Ні. Путіну це невигідно. Перемовини для нього – демонстрація слабкості. А слабкий Путін – це вже не Путін. І про це, власне, всі давно говорять. Але Трампу й не потрібно, щоб він особисто сідав за стіл. Згадайте, хто підписував “погодження” щодо плану Трампа на Близькому Сході? Не ХАМАС. Це був формальний документ, без участі головних ворогів. Так само може бути й тут. Достатньо, щоб генерал Герасимов і генерал Сирський зустрілися й підписали протокол про зупинення бойових дій. І все. Кінець історії. Путін при цьому може взагалі ні до чого не бути причетним.
– Питання щодо президента Туреччини Ердогана. Від початку війни він позиціонує себе як потенційного миротворця. І під час угоди на Близькому Сході він теж був серед підписантів – Туреччина фігурувала поруч із США та Катаром. Трамп каже, що його поважають і в Москві, і в Києві. Чи може він стати посередником і тут – скажімо, зібрати у Стамбулі чи Анкарі військових представників різних країн, які підпишуть припинення вогню?
– Туреччина може бути майданчиком. Може бути асистентом. Але не гравцем, який впливає на рішення. Бо навіть Сі Цзіньпін не має реального впливу на Путіна. Рішення про війну проти України Путін ухвалює сам – у своїй голові. Усі інші можуть лише говорити, радити, “висловлювати занепокоєння”. Якщо Ердоган буде підтримувати Україну – Путін просто почне гірше про нього думати. Але на рішення “йти чи не йти з України” це не вплине. Зупинити Путіна може лише пряма участь США й НАТО. Тобто – закрите небо. Як тільки Вашингтон скаже: “Закриваємо небо”, більша частина Європи приєднається миттєво.
– Чи може Трамп піти на цей крок, якщо Путін проігнорує його останні спроби тиску?
– Це залежить від того, наскільки небезпечними стануть наслідки для України. Якщо, наприклад, після рішення Трампа ми отримаємо більше зброї, а Росія у відповідь почне бити по Києву, Дніпру, Запоріжжю, Верховній Раді – коли від усього залишаться руїни – тоді, можливо, це змусить американців сказати: “Все. Закриваємо небо”. Або, не дай Боже, якщо буде прорив фронту – наприклад, у Дніпропетровській чи Запорізькій області. Та поки що до цього далеко. Трамп непроста людина, як би не здавалося протилежне. За цими його, здавалось би, безглуздими балачками стоїть холодний, безжальний, далекоглядний девелопер. Людина, яка все прораховує. І все це – частина одного великого, дуже продуманого проєкту.
Джерело: OBOZ.UA