На мапі бойових дій на Донеччині почали з’являтися зелені сектори – це звільнені від російських окупантів території. Лише за один день 24 серпня було звільнено Новомихайлівку, Михайлівку, Зелений Гай та Володимирівку. Раніше повідомлялося і про інші успіхи на Донеччині. Але чи можуть Сили оборони розвинути потужний контрнаступ? Наразі завдання номер один – стабілізація лінії бойового зіткнення. Проте, кожна успішна зачистка чи звільнення села руйнує плани ворога, змушує його перекидати сили на ці ділянки та втрачати ініціативу.
Щодо Запорізького напрямку, який часто називають найбільш небезпечним, то насправді саме тут лінії оборони найбільш потужні. Навіть у разі локальних проривів росіянам буде вкрай складно просунутися вглиб. Найімовірніше, вони намагатимуться створювати напруження та проводити штурми, аби змусити Україну тримати значні резерви саме тут. Але масштабного прориву із залученням великих сил чекати не варто – ворог добре розуміє міцність української оборони на цій ділянці фронту.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.
Останніми тижнями на мапі бойових дій на сході країни можна побачити зелені ділянки, що позначають звільнені території. У День Незалежності від окупантів зачищені Новомихайлівка, Михайлівка, Зелений Гай та Володимирівка. Раніше главком Олександр Сирський повідомив про звільнення шести населених пунктів на Донеччині. Це дійсно дуже радує. За вашими оцінками, чи вдасться Силам оборони розвинути контрнаступ? Чи є підстави для сподівань?
В нас є підстави для сподівань на те, що ми зможемо хоча б на певний час стабілізувати лінію бойового зіткнення. Вся складність полягає в тому, що росіяни не можуть тримати постійний темп. Вони здійснюють накопичення сил, викидають своє “гарматне м’ясо” на наші позиції, але як би там не було, в них підрозділи, м’яко кажучи, закінчуються. І тому вони проводять перегрупування. Зараз, розуміючи, що вони не витягують закиданням “м’яса”, вони збільшують кількість саме FPV-дронів.
Ми ж своє чергою, намагаємося бити в тих ділянках, де ми бачимо, що ворог бере паузу на перегрупування, та підтягуємо різноманітні елітні підрозділи, зокрема, посилені підрозділи, як от 37-ма окрема бригада морської піхоти, 214 окремий штурмовий батальйон OPFOR. Кожна така зачистка, кожне звільнення населеного пункту ставить у складніше положення росіян. Ми руйнуємо їхні накатані плани щодо подальшого тиску, адже вони змушені концентруватися саме на цих ділянках.
Наше головне завдання внаслідок таких контратак – поламати їхню загальну логіку і врешті-решт стабілізувати лінію бойового зіткнення. Це поки що те, про що ми можемо говорити, тому що важливо в контексті міжнародної політики, міжнародних перемовин, вибити у росіян ось ці позиції.
Зараз часто можна почути про те, що дуже небезпечним є Запорізький напрямок. Чи згодні ви з такими оцінками, і якщо так, в чому може полягати головна небезпека?
Зверніть увагу: коли у нас є успіхи, або важкі бої, – Покровський напрямок, Куп’янський напрямок, інші напрямки, – то одразу виникає тема Запоріжжя. Принаймні за останні півтора роки. Це дуже часто підхоплюють західні медіа, час від часу з’являється в нашому інформпросторі, ну і природньо, що російські пабліки також це розносять.
Справа в тому, що Запорізький напрямок і безпосередньо місто Запоріжжя є одним із найукріпленіших наших ділянок фронту.І наші волонтери, і я особисто, їздили по тих ділянках, і там, на щастя, накопано. Там дійсно є три лінії оборони, більш капітальні бетонні споруди.І якщо росіяни десь зможуть прорватися там локально на тих чи інших ділянках, то все одно пройтися там легко їм не вдасться. І це прекрасно знають росіяни.
Тому, скоріш за все, буде загострення, буде підтягнення сил, будуть спроби штурмів, бо росіяни хочуть, щоб ми тримали значні сили на Запорізькому напрямку і не перекидали наші підрозділи на інші. Але все-таки я більш ніж переконаний, що росіяни не підуть на концентрацію великих сил, на великий прорив.
Останнє запитання – щодо ракетної програми. США можуть надати Україні ракети ERAM, що мають дальність 400 кілометрів. Натомість з’явилася нова українська розробка – ракета Flamingo FP-5, яка має значно більшу дальність, понад 3000 кілометрів. США можуть запровадити обмеження на використання своїх ракет, в той час як наші ракети нічим не обмежені. Чи вважаєте ви, що згодом, або навіть зараз, ми вже можемо робити головну ставку на власні ракети, а не на ракети союзників?
Я пропоную розділити ці питання. В українських ЗМІ розлетілася інформація, що ERAM – це зенітна ракета. Але йдеться про дещо інший ERAM, про авіаційні ракети на ті 850 мільйонів доларів, що нам виділені.
Це універсальна ракета на основі боєприпасу з однойменною назвою ERAM, це ракета класу повітря-поверхня, дальністю приблизно 450 кілометрів.Її може нести літак F-16, і вони можуть бути адаптовані для використання нашими совєтськими Су-27 і МіГ-29. Бойова частина близько 260 кілограм, а швидкість приблизно 735 кілометрів на годину.Виходячи з нашого попереднього аналізу, виробник міг робити приблизно тисячу одиниць таких ракет на рік. Раніше анонсувалося, що початок виробництва цих ракет заплановано на 2026 рік, адже це нова зброя.Тобто американці в середньому зможуть виробляти 42 таких ракети на місяць.
Відповідно, постає питання: чи буде поставання з нового року відбуватися саме так, по 42 на місяць, чи хтось ще законтрактував ці ракети, і наскільки це буде розтягнуто в часі. Тому що, якщо ми говоримо про 3350 ракет, то це означає, що постачання може бути розтягнуто на три роки.Хоча, можливо, вони збільшили виробництва. Тобто, тут питань більше.
Передбачається, що це буде ракета вибухово-осколкового типу, тобто з певним проникненням. Вона буде більш стійка до засобів радіоелектронної боротьби, на неї будуть встановлені системи навігації в умовах обмеженої дії GPS, тобто коли будуть працюватимуть “глушилки”.Вона розроблялася саме для ударів по наземних і надводних цілях, тобто по морських цілях і по інших цілях – командних штабах, засобах системи ППО ворога тощо.
Питань більше, ніж відповідей, зокрема, питання строків постачання і адаптації, адже ця зброя відносно нова.
Стосовно ракети Flamingo, то це крилата ракета зовсім іншого порядку цифр, зовсім іншого призначення. Передусім в неї бойова частина щонайменше в чотири рази більша, дальність приблизно 3000 кілометрів і швидкість 950 кілометрів на годину. Тобто це класична ракета, яка конструкційно більш проста, через те її двигун винесений назовні.
Багато ЗМІ поспішили сказати, що це, мовляв, копія ще совєтського розвідувального БПЛА “Стриж”. Але це зовсім не так – вони схожі лише зовнішньо. Те, що вони мають двигун і крила, а в того просто ззовні знаходиться повітряно-забірник.Перевага ракети Flamingo в тому, що вона запускається з наземної пускової установки. Тобто відбувається зліт, відділення від усієї конструкції і, відповідно, запуск.
Є ще “Довгий Нептун”. Його дальність близько тисячі кілометрів. Він створений на основі протикорабельного комплексу “Нептун”, яким було потоплено крейсер “Москва”. Вага, за нашими підрахунками, близько 1200-1300 кілограмів, вага бойової частини приблизно 320-450 кілограмів.
Тобто кожна з цих ракет має свою операційну зону. Американські ракети – до 500 кілометрів, “Нептун” – до тисячі кілометрів і Flamingo – приблизно 3000 кілометрів. Тому не можна їх ділити, адже все потрібно на цій війні.У нас зараз величезний брак озброєння, боєприпасів, тому ми і працюємо дуже багато.
Тільки в 300-кілометровій зоні знаходиться близько 184 російських військових об’єктів і 18 аеродромів тактичної авіації, з яких росіяни злітають і тероризують мирне населення авіабомбами. Тобто всі ці три види ракет мають різну операційну даність, відповідно, різні можливості і різні цілі відповідно до швидкості і маси бойової частини.
Джерело: OBOZ.UA